Консультації

Грудень 

Організація роботи з батьками щодо виховання у дітей почуття патріотизму

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак, це лише передумови.

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї малої батьківщини — місця, де людина народилася.У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до однолітків, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має розв’язувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни — завдання надзвичайно складне, особливо коли йдеться про дітей дошкільного віку. Така складність виникає у разі спроби переносити на дітей «дорослі» показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і належить почуття патріотизму.

Справді, якщо патріотизм — це почуття приязні, відданості, відповідальності до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, учинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживання взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Перш ніж людина навчиться працюватизаради Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну зі сторін для отримання єдиного результату.

Якщо розглядати патріотизм через поняття «ставлення», можна виокремити декілька напрямів:

·        ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

·        ставлення до людей, які живуть у рідній країні;

·        ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

·        ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямів може стати змістом навчально-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок у соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, у якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну й увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою «від близького до далекого» — від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей «територіальний підхід» ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини.

Вочевидь, справа не у розширенні «території», а в тому, щоб створити умови для розв’язання завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що становлять зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

У дошкільників поступово формується «образ власного дому» з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття «батьківського дому»є в основі любові до Батьківщини, Вітчизни.

Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, — це сприяє зміцненню «почуття сім’ї».

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має те, як батьки формують у дітей такі почуття.

Водночас тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, — можна пройти пішки чи потрібно їхати.

Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім у групі переглянуть фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап — виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста.Ця частина роботи потребує більше зважати на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти «відчули» своє місто, їм необхідно про нього розповідати та показувати його. Разом із батьками діти їздять містом. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні та можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх («Хто більше назве країн», «З якої країни гості», «Чия це казка», «З якої країни ця іграшка»), у вправах типу «Із різних назв країн визнач нашу країну», «Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі», «Як написати адресу на конверті» тощо.

Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

Розглядання ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі — все це допомагає розв’язувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають, де і коли вони можуть їх побачити.

Ознайомлюючисьз природою рідної країни, акцентують увагу на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення проте, які тварини живуть у наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Важливим напрямом роботи з виховання з любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.

Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну — художників, композиторів, письменників, винахідників, учених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей ознайомити дітей з «характером» українського народу (творчі здібності, умілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, уміння захищати свою Батьківщину).

У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Утілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят.

Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями.

Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з’явилися смачні булочки.

Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми «Праця твоїх батьків». На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, що дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Листопад

Гра навчання грамоти

Сучасний ритм життя, ріст науково-технічного прогресу, нові програми та технології навчання призводять до зростання вимог щодо підготовки дітей дошкільного віку до шкільного навчання. сучасна початкова школа вимагає від майбутніх першокласників розвиненого фонематичного слуху, уміння здійснювати звуковий та складовий аналіз слів, речень, читати слова, нескладні речення та тексти.Як свідчать численні психолого-педагогічні дослідження  у дітей 4-6 років з’являється прагнення до звукового аналізу мови, інтерес до звуко-букв. Незалежно від того, навчаємо ми їх читати чи ні, діти самостійно починають засвоювати окремі букви і складати з них слова. щоб уникнути стихійності у засвоєнні грамоти, слід своєчасно починати організоване навчання. Дослідники (К.Д. Ушинський, Л.С. Вигодський, Н.І. Красногорський, Д.Б. Ельконін та інші) твердять, що навчання грамоти доступне для дітей вже у 5-6 років.

Навчання елементів грамоти відбувається на основі розвитку усної мови дітей (звукова культура, словникова робота, формування граматично правильної мови, навчання розповідання та ін.) Одночасно слід працювати над розвитком спостережливості, пам’яті, мислення, уваги дитини.

Заняття з грамоти слід будувати так, щоб діти включались в активну пізнавальну діяльність, самостійно розв’язували поставлені перед ними завдання. Для цього широко використовують проблемні ситуації з розв’язанням мовних логічних задач, дидактичні вправи та ігри.

Навчання грамоти дітей в дошкільному закладі повинно мати виховний характер. Тексти для аналізу (розповіді, оповідання,казки, вірші, скоромовки) мають бути змістовні, високохудожні, сприяти формуванню життєвої компетентності  дітей.

Численні дослідження та практичний досвід роботи дошкільних навчальних закладів доводять важливе значення звукового аналізу в навчанні грамоти. Операції порівняння, аналізу при фонематичному сприйманні мови підводять дітей до поєднання звуків у склади,слова, прискорюють процес оволодіння правильним читанням, засвоєння норм орфографії, грамоти, сприяють розумовому розвитку дітей. Навчання дітей дошкільного віку елементів грамоти проводиться в декілька етапів.

Перший етап навчання дітей елементів грамоти – це ознайомлення зі звуками.Багато авторів відзначають, що ефективніше починати його з ознайомлення дітей з немовними звуками. Для цього можна провести дидактичну гру «Що як звучить?» (папір, склянки з водою, брязкальце, барабан, дзвоник тощо).Слід звернути увагу дітей, що це немовні звуки, адже їх ніхто не вимовляє, але ми їх чуємо. Під час прогулянки добре запропонувати дітям визначити, які немовні звуки вони чують: шурхіт листя, гуркіт чи гудіння автівки тощо.Далі переходимо до ознайомлення з мовними звуками. Ще К. Ушинський запропонував вивчати звуки не в алфавітній послідовності, а починати з голосних звуків, потім перейти до ознайомлення з приголосними звуками. Цей метод є ефективним, тому ним користуються до цього часу.Спочатку педагог пропонує дітям прослухати «пісеньки»: А-а-а, О-о-о, У-у-у, І-і-і, И-и-и, Е-е-е. Він розповідає дітям, що ці звуки є мовними – ми їх вимовляємо. Вони називаються голосними, бо ми їх співаємо голосом.Далі слід уточнити артикуляцію голосних звуків.Педагог пропонує проспівати звуки у такій послідовності: А-О-У. Говорить, що ротик малює спочатку велике коло – діти проспівують: «А-а-а», потім середнє – «О-о-о», а потім зовсім маленьке – «у-у-у». Далі діти співають у такій послідовності: І-И-Е. Педагог каже, що тепер ротик усміхається – діти співають: «І-і-і», потім усмішка стає ширшою – «И-и-и», тепер він майже сміється – «Е-е-е». Педагог звертає увагу дітей на те, що коли ми вимовляємо голосні звуки,повітря виходить вільно, йому нічого не перешкоджає, наш ротик відкритий. Саме тому цей звук має таку позначку, як відкритий ротик - •.

Обов’язково потрібно звернути увагу дітей на те, що голосних звуків лише шість.

Закріпити знання дітей про голосні звуки можна за допомогою різноманітних ігор: «Який це звук?», «Упіймай звук». Гра «Оживи кружок», у якій діти по черзі натискають на символ голосного звука і називають будь-який голосний звук, допоможе дітям добре запам’ятати всі голосні звуки.

Для ознайомлення з приголосними звуками можна використати казку:

Жили-були шість голосних звуків, які вміли гарно співати. поряд з ними жило ще багато звуків, але вони співати не вміли. іншим звукам також дуже хотілося співати, та коли вони намагалися це зробити, у них виходило шипіти – «Ш-ш-ш», пихтіти – «П-п-п», свистіти  - «С-с-с», бумкати – «Б-б-б» та видавати інші звуки, окрім співу.Коли хтось промовляв ці звуки, повітря не виходило вільно з ротика, а зустрічало перешкоду: то губки стуляться (М, П, Б), то спинка язика підніметься і закриє прохід (К, Х, Г). Тому ці звуки позначаються рискою -  (неначе стулені губки).Ці звуки можуть перешкоду зменшувати, ніби робити маленьку шпаринку, коли їх вимовляти не твердо, а м’яко не Б, а БЬ, не Л, а ЛЬ. У такому випадку і позначають їх інакше – двома рисками =.

Та найгіршим було те, що ці звуки не могли гратися, як голосні. наприклад, стануть у пару А та У, і чуємо, як у лісі люди гукають один одного А-а-а-у-у-у. Поміняються місцями У й А – чути, як плаче дитина У-у-у-а-а-а. підбіжить І до А – це десь неподалік закричав віслючок  - іа-іа-іа.

Як же хотілося сусідам голосних звуків теж так гратися! І ось вони попросили голосні звуки погратися з ними. голосні звуки були добрими. Вони добре поміркували, як можна допомогти своїм сусідам і вирішили: щоб ті теж могли співати і так гратися, їм треба бути при голосних звуках. сусідні звуки дуже зраділи. відтоді вони стали називатися приголосними звуками. Тепер приголосні звуки стають у пару з голосними. Скажімо, стали у пару А та М, і чуємо, як мати годує малечу – ам, а стали разом  М і У – замукала корова – му-у-у.Так і потоваришували голосні і приголосні звуки.

Другий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення зі складами. Цей етап тісно пов'язаний з третім етапом, під час якого йде ознайомлення дітей з поняттям «слово».Ознайомлення зі словами та складами можна провести у такий спосіб: спочатку повторити знання про голосні та приголосні звуки, потім перейти безпосередньо до складів та слів. Розповідь про них також може бути у формі невеличкої казки.голосні і приголосні звуки стали товаришувати і ходити парами. Але у деяких пар не виходило щось сказати. Наприклад, взялися за руки Д та И (скажемо всі разом: «ДИ»), але це нічого не означало. Вони дуже засмутилися, тому їх прийшли втішати звуки В та О і розповіли, що у них теж нічого не виходить (усі разом – «ВО»). Тож вони взялися всі разом за ручки: ДИ-ВО. Раптом прибігли інші звуки і почали їх вітати: «У вас вийшло ДИВО!» І дійсно це було диво, бо окремо вони нічого не означали, а разом склали слово – «диво».Інші звуки теж почали ставати по двоє та  навіть по троє, а потім підходили до інших таких групок і складали слова. Такі групки звуків почали називати складами, адже з них складається слово. Звуки утворювали склади а, потім об’єднувалися в слова. Але помітили, що приголосні звуки не можуть самі утворювати склади, а тільки за допомогою голосних звуків. Тоді біля одного голосного могло зібратися два, а інколи і три приголосних звука. А голосні звуки можуть утворювати частинки слова – склади – і без приголосних. тож звуки прийшли до висновку, що скільки у слові голосних звуків, скільки і складів..Після ознайомлення з поняттям складу діти вчаться визначати кількість складів, підставляючи руку під підборіддя: скільки разів воно торкнеться руки під час промовляння слова, стільки у тому слові і складів.При ознайомленні дітей з поняттям «слова» варто звернути увагу на те, що поєднання звуків в слові і просто поєднання різноманітних звуків відрізняється тим, що слово  має значення, а просте поєднання звуків значення не має.

Четвертий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення з реченням. Для цього стануть у пригоді предметні картинки. Наприклад, можна взяти три картинки, на першій з яких зображено дівчинку, на другій – дівчинку, яка малює пензликом, на третій – квітку. Педагог з дітьми розглядає картинки і зауважує, що все, що на них зображено можна назвати словами. Далі ознайомлення з реченням можна продовжити так.

Діти, погляньте, хто зображений на першій картинці? (дівчинка). А що робить дівчинка на другій картинці? (малює) А що зображено на третій? (квітка). Діти, за кожною картинкою ви назвали слово. А тепер давайте ці слова поєднаємо: «Дівчинка малює квітку». Ми з вами про щось розповіли. Коли слова збираються разом і про щось розповідають, то це називається – речення. Отже, давайте разом промовимо наше речення (діти промовляють речення).

А тепер порахуємо, скільки слів у нашому реченні. У нашому реченні три слова. давайте спробуємо змінити речення так, щоб у ньому стало п’ять слів. Дівчинка (яка?) – маленька, весела, світлокоса тощо. Квітка (яка?) – червона, гарна, яскрава, ніжна тощо. Додамо до нашого речення слова-ознаки: «весела» і «червона». А до слів-ознак доберемо картинки, на яких зображені веселе личко і червона пляма. Ось що вийшло: «Маленька дівчинка малює червону квітку». Давайте порахуємо слова у новому реченні. Тепер наше речення складається з п’яти слів.

Для закріплення отриманої інформації можна запропонувати дітям самим скласти речення з опорою на предметні картинки та визначити кількість слів у складеному реченні.

Педагогу необхідно пояснити дітям, що у реченні кожне слово має своє місце, і на прикладі будь-якого деформованого тексту можна продемонструвати це твердження та запропонувати дітям скласти речення правильно.Вправляти дітей у складанні простих поширених речень можна за допомогою ігор «Розшифруй картинку», «Хто придумає найдовше речення», «Склади речення за схемою»  тощо.Дітям слід пояснити, що речення можна змінити, не змінюючи слів, а змінивши лише інтонацію. так можна утворити речення-запитання та речення-оклики.

П’ятий етап навчання дітей елементів грамоти – ознайомлення дітей з графічним зображенням звуків – буквами. На цьому етапі детально зупинятися не будемо, адже це окрема тема.Слід наголосити, що запропоновані прийоми не догма, в роботі можна використовувати й інші прийоми. Головне, щоб інформація, яка подається була викладена в доступній і ігровій формі.

Жовтень 

Логоритміка як засіб удалої співпраці

Консультація вчителя-логопеда

Основне завдання профільного фахівця дошкільного навчального закладу – сприяння всебічному розвитку дітей, вдосконаленню їх здібностей та вмінь. Ні для кого не секрет, що успішний розвиток дитини у дошкільному закладі цілком залежить не від окремого спеціаліста, а від плідної співпраці педагогів різних профілів.

На даний час дуже актуальним стає запровадження ефективних освітніх технологій, однією з яких є логоритміка.

Логоритміка – це низка вправ, завдань, ігор, що поєднують у собі музику, рухи, слово. Таке поєднання скероване на розв’язання корекційних, освітніх, а також оздоровчих проблем.

Логоритміка – це одна з ефективних комплексних методик реабілітації, яка має на меті мовленнєвий, музичний, фізичний розвиток та формування відчуття ритму.

Під час занять з логоритміки діти:

вчаться вимовляти звуки, грати на музичних інструментах, співати, гратися в пальчикові ігри;

зміцнюють м’язи тулуба, кінцівок;

удосконалюють координацію рухів;

формують правильну поставу;

розвивають швидкість реакції, почуття ритму, такту.

Крім того, під час логоритмічних вправ і завдань у дітей формується вміння працювати у колективі, дотримуватися загального темпу і ритму діяльності.

Логоритмічні вправи та ігри є ефективним інструментом розвитку креативності кожної дитини, що дуже важливо, адже саме розвиток індивідуального оригінального мислення є головною метою сучасного дошкільного виховання.

За визначенням Т. Волкової об’єктом логопедичної ритміки є дитина з мовленнєвою патологією, а предметом – різноманітні порушення психо-моторних функцій і система рухів у поєднанні з музикою і словом, метою – подолання мовленнєвого порушення шляхом розвитку, виховання і корекції рухової сфери у поєднанні зі словом і музикою.

Логоритміка вирішує оздоровлювальні, освітні, виховні і корекційні завдання. Тому логоритміка є однією із форм своєрідної терапії на основі використання зв’язку слова, музики і руху, засобом впливу у комплексі методик навчання, виховання і лікування, що дозволяє прискорити процес усунення мовленнєвого порушення і сприяє соціалізації. До основних понять, якими оперує логоритміка, належать: рух, рухове вміння, руховий навик, психомоторний розвиток, ритм, ритміка, музичний ритм, музично-ритмічне почуття, музично-ритмічне виховання, рухливі ігри, кінезітерапія, лікувальна ритміка, власне логопедична ритміка.

У дошкільній педагогіці і лінгводидактиці домінує діяльний підхід до процесу навчання, виховання і розвитку мовлення дітей. Виокремлюють різні види діяльності: трудову, пізнавальну, навчальну, пошукову, мовну, мовленнєву, музичну, образотворчу, естетичну, художню та їхні варіанти, як-от: навчально-пізнавальну, навчально-мовленнєву, мовленнєво-ігрову, театрально-мовленнєву (ігрову) та ін. Серед розмаїття видів діяльності у дошкільній педагогіці А. Богуш зі співавторами виокремлює художньо-мовленнєву діяльність.

Художня (естетична) діяльність – це специфічний вид практично-духовної (твори мистецтва, фольклор, дизайн, література) і духовної (естетичне споглядання, естетичне сприймання, естетичне міркування та ін) діяльності.

Мовленнєва діяльність – це форма спілкування, яка опосередкована мовленням, і складається з мовленнєвих операцій; передбачає фази орієнтування в ситуації спілкування, планування (внутрішнє програмування), реалізації і контролю мовлення.

Мовленнєва діяльність охоплює процеси породження і сприймання повідомлень з метою подальшого спілкування, регулювання й контролю власної діяльності, власного мовлення. Н. Гавриш у художньо-мовленнєвій діяльності дитини виокремлює музично-мовленнєву діяльність як один із видів художньо-мовленнєвої діяльності, що пов’язаний із вербалізацією музичних образів (у різних типах висловлювання), які сприймає чи відтворює дитина в різних способах музично-ритмічної активності.

Музично-ритмічна діяльність підкреслює характер діяльності: діти спочатку слухають музику, у них виникають певні емоційні переживання, під впливом яких рухи набувають необхідного характеру. Рухи допомагають дитині повніше сприймати музичний образ. Музика сприяє виразності рухів. У цій взаємодії музика займає провідне положення, рухи ж стають своєрідним засобом вираження художніх образів.

Заняття ритмікою сприяють фізичному розвитку дітей: удосконалюється координація рухів, поліпшується постава, підвищується життєвий тонус, що творює у дитини бадьорий, радісний настрій і сприятливо позначається на стані організму в цілому. Отже, на логоритмічних заняттях ми розвиваємо дитину:

шляхом розвитку психомоторинх дій (ритмічно-гімнастичні вправи, розвиток просторових уявлень, відчуття часу, свого тіла, уміння користуватися своїми емоціями та адекватно їх виражати) ;

шляхом використання в роботі надбань культури людства, відтворення набутого та творення власного.

Адже на заняттях широко використовуємо твори українських казкарів, поетів, музикантів, митців інших народів, а також проводимо вправи, де дитина може самостійно діяти і порівнювати свої дії з аналогічними.

Опорними компонентами логоритміки як комплексної методичної системи є рух, музика, сюжет і слово, тому й основними напрямами логоритміки у логопедичній роботі є: інтеграція основних компонентів у художньо-мовленнєву діяльність дітей.

Першими компонентами системи логоритміки є рух та його складові:

основні види рухів (ходьба, біг, стрибки, лазіння, метання й утримування рівноваги) ;

вправи ритмічної гімнастики, загальнорозвиваючі вправи, вправи художньої гімнастики і акробатики під музичний супровід, елементи різних танців та ін. ;

спеціальні вправи, спрямовані на розвиток артикуляційного апарату, фонематичного сприймання, дихальних функцій, дрібномоторної координації рухів і створення сприятливої функціональної бази для розвитку мовлення дитини. Сюди належать і вправи пальчикової, артикуляційної і дихальної гімнастики.

Другим і дуже важливим компонентом системи є слово. передбачаються різні форми використання мовного матеріалу, а саме: промовлення спеціально підібраних речитативів, виконання під фонограму пісень, вимова окремих фонем пошепки і голосно (звукова гімнастика). Координація руху зі словом дуже важко дається дітям із порушеннями мовлення, але саме це і сприяє його розвитку. Слово, особливо у віршованих формах, у поєднанні з рухами полегшує не лише освоєння правильної вимови, але й оволодіння рухами, тому що ритм віршованої мови допомагає зберігати ритмічність їхнього виконання.

Таким чином, з одного боку рухова активність дитини допомагає інтенсивніше розвивати її мовлення, а з іншого – формування рухів відбувається за участю мовлення.

За допомогою віршованого ритму у дітей вдосконалюється вимова, спрацьовується темп мовлення, розвивається мовленнєвий слух.

Третім компонентом є музика. Рухи, що виконуються під музику, відповідно до її структурних особливостей, характеру, ритму і темпу, є основою для розвитку почуття ритму й рухових здібностей дітей, дозволяють вільно, красиво й координаційно правильно виконувати рухові завдання. Правильний підбір музичного супроводу покращує не лише емоційний стан дітей, але й якість рухів, надає їм особливої виразності, розвиває координацію, сприяє розвитку різних типів пам’яті. Виконуючи вправи в узгодженні з музикою дошкільники вчаться відрізняти музичні твори за темпом, гучністю звучання, розміром.

Ще одним компонентом системи має бути сюжет, адже логопедичні заняття будуються на основі комплексного ігрового методу, тобто в ігровій формі за певним сюжетом українських і зарубіжних казок, розповідей, за історіями уявних подорожей та ін. Основний вплив на психічний розвиток дітей здійснює ігрова діяльність і, насамперед, сюжетно-рольова гра. Гра для дошкільника є природною діяльністю, у процесі якої він пізнає життя, а також найменше стримується, і тому інтерес і увага в грі затримуються у нього довше, ніж у спеціальних навчальних вправах.

Не існує сталої думки щодо особливостей проведення логоритмічних занять в умовах ДНЗ. Так, на думку Г. Волкової, основу методики логоритмічного виховання становить наслідування дій вихователя, логопеди і дітей, які правильно виконують завдання. Колективні методи поєднуються з індивідуальним підходом до дітей. Логопед і вихователь використовують різні прийоми: показ руху, словесні інструкції, образну розповідь, виконання руху разом з дитиною, повторювання з нею потрібного слова, фрази; при цьому застосовується схвалення, похвала, заохочення.

Причинами спотвореної вимови звуків є недостатня сформованість моторики артикуляції або її порішення. Це фонетичні порушення, які не впливають на зміст слова. При фонетичних порушеннях велику увагу приділяємо розвитку апарату артикуляції, дрібної та загальної моторики; при фонематичних порушеннях розвитку – фонематичного слуху. Сам характер порушеної звуковимови у дітей з ФФНМ вказує на низький рівень фонематичних процесів. Рівень розвитку фонематичного слуху дітей впливає і на оволодіння звуковим аналізом. У дітей з ФФНМ спостерігається загальна нечіткість, «змазаність» мовлення; нечітка дикція, деяка затримка у формуванні словника і граматичного складу мовлення.

Саме зумовленість формування звукової сторони мовлення і фонематичного недорозвинення порушеннями мовленнєво-рухової функції та її взаємозалежність із мовленнєво-слуховою досліджувала Г. Волкова, зокрема, розвиток загальної, дрібної та артикуляційної моторики у дітей з ФФНМ, тобто з дислалією, риналалією, дизартрією і виявила характерні особливості, що потребують уваги не тільки логопеда, а й інших фахівців.

 

Вересень

Значення занять у формуванні мовленнєвої компетенції дошкільників

Мовленнєва компетенція —це вміння на практиці доречно користуватися мовою(висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання та ін.), використовувати для цього як мовленнєві, так і інші інтонаційнізасоби.

Компетенції:

лексична (наявність певного запасу слів у межах вікового періоду, їх доречне вживання, використання засобів мовної виразності);

фонетична (правильна звуковимова, розвинений фонематичний слух, володіння інтонаційними засобами виразності);

граматична (практичне вживання відповідних граматичних форм мови: число, рід, відмінки, час та ін.);

діамонологічна (розуміння зв’язного тексту, уміння відповідати та звертатися із запитаннями, вести діалог, складати різні види розповідей, переказувати).

Мовлення дитина опановує в процесі спілкування під час різних видів діяльності, адже всі вони взаємопов’язані з мовленням і супроводжуються ним. Повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетентності, звісно, недостатньо.

Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності є заняття. Саме на заняттях вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві вміння та навички, що закріплюються під час спілкування у повсякденному житті.

На заняттях із мовленнєвого спілкування діти мають не стільки засвоювати матеріал про навколишній світ, скільки вправлятися в мовленнєвій діяльності. Необхідно звертати увагу вихователів на те, що на такому занятті основну увагу слід зосереджувати на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мови, формуванні навичок розповідання та переказування.

Заняття з мовленнєвого спілкування проводять в усіх вікових групах один раз на тиждень лише з підгрупами дітей. Тільки за цієї умови можна забезпечити максимальну мовленнєву активність дітей на занятті.

Види занять з мовленнєвого спілкування

Заняття з мовленнєвого спілкування:комплексні та спеціальні. Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводять тричі на місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів мовлення, з-поміж яких: звукова культура, лексика . граматика і власне зв’язне мовлення. Причому останнє є обов’язковою складовою такого заняття.

Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування охоплює лише один компонент мовлення і проводиться один раз на місяць.

Планування занять з мовленнєвого спілкування

Доктор педагогічних наук Алла Богуш пропонує проводити протягом місяця три комплексних й одне спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування: на перші три тижні місяця планують по одному комплексному, а на останній тиждень — спеціальне заняття.

Спеціальні заняття доцільно планувати на квартал. У першому місяці кварталу, наприклад, у вересні, завданням спеціального заняття може бути формування звукової культури мови. Наступного місяця, у жовтні, спеціальне заняття варто присвятити формуванню граматичної правильності мовлення, а в листопаді — словниковій роботі. Відповідно планують заняття з мовленнєвого спілкування і в наступних кварталах.

Методика проведення занять з мовленнєвого спілкування

Організовуючи роботу педагогічного колективу над мовленнєвим розвитком дошкільників,слід пам’ятати, що основною метою занять є розвиток мовлення кожної дитини. Тому важливо створювати такі умови, що стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Цього можна досягнути, дотримуючи таких умов:

уміння педагога викликати у дітей інтерес до теми заняття та розумно співвідносити власну мовленнєву активність і мовленнєву активність дітей — неприпустимо, щоб дорослий говорив більшість заняття;

проведення занять підгрупами до 10–12 осіб;

правильне розташування дітей;

забезпечення оптимальної інтенсивності мовленнєвого навантаження дітей — надто прості завдання знижують інтерес дітей;

здійснення індивідуально-диференційованого підходу;

уміння педагога бачити особисті досягнення дитини, а не порівнювати її з іншими дітьми.

Вихователь має ретельно готуватися до заняття. Добираючи тему, ураховувати досвід дітей та їхні інтереси. Щоб успішно реалізовувати заплановані завдання, слід відповідно до кожного з них дібрати метод або кілька методів, що забезпечать їх розв’язання. Так, наприклад, навчаючи дітей описування, вихователь може обрати описову розповідь або/і дидактичну гру.

Зважаючи на процеси індивідуалізації освіти, під час занять із мовленнєвого спілкування вихователеві потрібно враховувати особливості кожної дитини.

Отже, слід знати, як поставити дитині завдання, скільки часу призначити на його розв’язання, як забезпечити розумну допомогу, оцінити результат та докладені зусилля. Під час спілкування важливо так розмістити дітей, щоб вони могли бачити одне одного та вихователя. Без «контакту очей» неможливо формувати вміння слухати товариша, розуміти мовця, тобто виховувати в дошкільників культуру мовлення.

Для закріплення знань, здобутихна занятті, важливо оптимально організувати мовленнєве середовище для дітей у повсякденному житті. Необхідно задіяти мовлення як важливий засіб спілкування в усіх видах дитячої діяльності.

Мовна особистість — особистість, яка адекватно, доречно, вільно і творчо застосовує мову в різних ситуаціях буття задля реалізації власних мовленнєвих завдань.

Дата публікації: 11:24 22.11.2017
Завідувач

Логвіненко Ірина Іванівна

Анонс подій
15.12.2017
09:00 - Методичне об'єднання вихователів старших груп за темою: «Формування лідерських якостей у дошкільників через діалог у процесі спілкування» Методичне об'єднання вихователів старших груп за темою: «Формування лідерських якостей у дошкільників через діалог у процесі спілкування» Організатор: Вихователь-методист Мірошниченко Н.А., педагоги Час проведення:15.12.2017 09:00 Місце проведення:група №6
16:00 - Консультація для батьків «Розвиток мовлення дошкільника засобами художньої літератури» Консультація для батьків «Розвиток мовлення дошкільника засобами художньої літератури» Організатор:Вихователь Діхтієвська Т.О. Час проведення:15.12.2017 16:00 Місце проведення:Музична зала
19.12.2017
20.12.2017
13:30 - Педагогічна година при вихователеві-методистові Педагогічна година при вихователеві-методистові
1. Порівняльний аналіз рівнів сформованості компетентностей дітей в І півріччі згідно вимог Програми розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», Базового компонента дошкільної освіти.
2. Роль вихователя і музичного керівника в підготовці до музичного ранку. Затвердження сценаріїв новорічних свят.
3. Інструктаж з техніки безпеки під час проведення Новорічних свят.
4. Підсумки освітньо-правового тижня.
Організатор: Вихователь-методист Мірошниченко Н.А. Час проведення:20.12.2017 13:30 Місце проведення:Методкабінет

14:30 - Засідання Ради закладу Засідання Ради закладу
- Про виконання рішень загальних зборів колективу.
- Про організацію новорічних та різдвяних свят.
Затвердження плану новорічних заходів ДНЗ.
- Про виконання Інструкції з організації харчування дітей в дошкільному навчальному закладі.
- Про стан харчування у 2017році.
- Про охоплення дітей 5-річного віку різними формами дошкільної освіти, соціально-педагогічний патронат дітей від 3 до 6 років.
Організатор:Завідувач Логвіненко І.І., сестра медична Погуляй Л.В., педагог соціальний Левига В.Ю. Час проведення:20.12.2017 14:30 Місце проведення:Музична зала

Докладніше
Пошук