Інформація для батьків | Сторінка логопеда | Рекомендації для батьків
Рекомендації для батьків

ВЧИСЬ ЧИТАТИ, МАЛЮК!

       В час непомірного зростання інформаційного потоку одним із засобів пізнання світу, за умов правильного психолого-педагогічного підходу може стати читання. Потреба швидкого ознайомлення з текстами дала поштовх до виникнення систем швидкочитання / 400-420 слів за хвилину/ та панорамного читання / 2000 – 3500 слів за хв./. Практика доводить ефективність названих систем. Проте вони розраховані в основному на вдосконалення техніки читання. Тому постало питання : чи можливо з самого початку вчити дитину читати правильно, свідомо і швидко, не сподіваючись на доучування або переучування в майбутньому.

       На початковому етапі особливо важливо приділяти увагу усвідомленості прочитаного. Дитина повинна розуміти, про що вона читає, розуміти сенс слова, словосполучення, речення, тексту в цілому. Необхідно добиватися правильності, безпомилковості читання, що в свою чергу сприятиме читанню «словами», а не «складами». Надалі відпрацювання уміння читати цілими словами допоможе дитині швидко набрати темп читання.

       «Читання – це віконце, через яке діти бачать світ, пізнають його і самих себе», - вчив нас В.О.Сухомлинський. Та і численні дослідження доводять: якщо школяр читає вголос незнайому сторінку зі швидкістю 150 і більше слів за хвилину, він, як правило, успішно навчається з переважної більшості предметів. Техніка читання повільніша за 90 - не дає змоги навіть найстараннішій дитині вирватися з лав невстигаючих.

      Низька успішність, постійні нашарування негативних емоцій, пов’язані з повільним читанням, приводять до неврозів та інших небезпечних захворювань. Можливість запобігти цьому – навчити кожну дитину читати швидко і свідомо ще в дошкільному віці. При цьому необхідно враховувати той факт, що всі наші вихованці до 6-ти років знайомляться з буквами і вчаться добре їх впізнавати разом з мамами і бабусями. Проте, як відомо, неправильне ознайомлення з буквами стає першою завадою на шляху до свідомого, правильного і швидкого читання.

       В.О.Сухомлинський нагадував нам: «Чим раніше дитина почала читати, чим органічніше пов’язане читання з усім її духовним життям, тим складніші процеси мислення відбуваються під час читання, тим більше дає читання для розумового розвитку». При цьому не завадить нагадати, що процес читання повинен базуватися на природній для цього віку дітей ігровій діяльності.

Дуже важливо - щодня читати своїй дитині. По-перше, посилюється емоційне сприйняття дитиною тексту тому що вона бачить міміку, вираз очей, чує ваш голос /Не забувайте, будь ласка, про ці засоби впливу на емоційний стан дитини!/. По-друге, у дитини виникає потреба щоденно отримувати інформацію. Це особливо необхідно у тих випадках,коли дитина вміє читати, але не хоче, тобто із-за безперервного навчання відчуває відразу до читання. Розповсюджена помилка батьків полягає у тому що вони часто примушують дитину читати складний для її віку текст, виходячи з того, що буцімто потім їй буде легше.

      Іноді дитина просить читати одну й ту саму книгу багато разів, - це добре. Зміст даної книги співпадає з рівнем розвитку дитини, її переживаннями. Дитина, слухаючи багаторазово зміст книги, розвиває свій духовний світ, навички антиципатії,тобто передбачення подальшого розвитку змісту тексту. З метою розвитку цієї навички періодично запитуйте її: " Про що піде далі мова?".

      Під час повторного читання книги намагайтеся читати швидко, на межі своїх можливостей, але чітко вимовляючи слова. Періодично запитуйте дитину, чи встигає вона зрозуміти. Це надзвичайно важливо! Прискорення читання cтимулює у дитини здібності до швидкого сприймання змісту тексту. Ви ніби знімаєте з неї необхідність читати /це їй ще важко!/ і залишаєте їй тільки одну задачу - зрозуміти! Але зрозуміти швидко!

      Розвиток навичок швидкого сприймання стимулює у дитини і розвиток навичок читання. Згодом, під час самостійного читання, вона буде розуміти зміст швидше, ніж читатиме слова.При цьому неприпустимо зупиняти дитину, якщо вона неточно прочитала закінчення слова або замість слова "школяр" прочитала слово "учень". Головне вона зрозуміла! Зауваження /особливо в наказній формі/ призводять до того що дитина губить думку, перестає слідкувати за змістом, відволікається на конкретне слово.

      Задайте собі питання: "Для кого дитина читає?". Якщо ваша відповідь: "Для себе", - тоді все стане на місце, і ви перестанете "смикати"дитину. Справа в тому, що найчастіше наявність музичного слуху визначають, по тому, як дитина співає. Але дитина може правильно чути і погано співати, тому що не вміє керувати своїм голосовим апаратом. Так і при читанні, розуміючи текст, діти неточно вимовляють закінчення слів. З часом, коли дитина багато прочитає, по мірі розвитку навичок керування своїм голосовим апаратом, все нормалізується.
СПІЛЬНЕ ЧИТАННЯ.
    ВПРАВА І. Візьміть казку з малюнками, під якими один чи два ряжки тексту. Повільно читаючи текст, пальцем показуйте дитині те слово, яке ви читаєте. Читайте цю книгу кілька разів,
    ВПРАВА 2.  Якщо дитина знає книжку напам"ять, попросіть її "прочитати", Нехай вас не турбує, що вона більше пригадує по пам"яті, ніж дивиться в книгу - це дуже корисно. Поступово її увага, направлена на необхідність пригадувати, перенесеться на текст, на те слово, яке вона з легкістю читає, знаючи вже його зміст, їй легше, у неї виходить, вона може. Віра в себе додає впевненості.Якщо ваша дитина не любить читати, це означає, що їй важко. Допоможіть їй! В залежності від рівня розвитку ви читайте їй спочатку 2-3 слова і просите повторно прочитати. Далі читаєте рядок, після - речення, абзац. Поступово збільшуєте швидкість читання.Задача дитини - слухаючи дорослого, зрозуміти зміст частини тексту і , самостійно читаючи ці ж слова, намагатися зробити це швидше.

      ВПРАВА 1. Підберіть речення на один - три рядки. Попросіть дитину перший раз прочитати уголос повільно, добре розуміючи зміст, і, подивившись на годинник /краще секундомір/, запишіть час. Другий раз нехай вона прочитає на 2 -3 секунди швидше, третій ще швидше і т.д. Доведіть швидкість читання цього речення до межі її можливостей. Зверніть увагу на те, що, починаючи з якогось разу, не дивлячись на обізнаність із змістом та з тими словами які використовуються в данному реченні, ще швидше - не прочитати ! Намагайтесь довести швидкість читання до межі. Так само працюйте з іншими реченнями, але якомога швидше. Спочатку читаємо речення уголос, потім "про себе".

      ВПРАВА 2. Виберіть в книзі, яку ви читаєте вашій дитині, речення на 2 - 3 рядки. Дитина вмикає секундомір. Ви повільно читаєте вголос це речення. Запишіть час. Тепер ви вмикаєте секундомір, а дитина читає те саме речення, але якомога швидше. Запишіть час. Це ж речення знову читаєте ви і т.д., але з кожним разом намагайтесь прочитати швидше. Доведіть швидкість читання цього речення вголос до межі. Звичайно дорослий читає швидше, але у дитини швидше зростає результат. Знайдіть за що похвалити свою дитину. їй це необхідно! Пам"ятайте, якщо ваша дитина не хоче читати, то вона в усякому випадку хоче змагатися з вами. Дух змагання дозволить їй швидше засвоїти навички читання.Якщо дитина читає словами,то, виконуючи вправу 2, замість речення використовуйте цілий абзац, або уривок з цієї ж книги.
      ВПРАВА 3. Виберіть речення на 1,5 - 2 рядки. Прочитайте перше слово, потім ще раз, швидко повторивши перше слово, прочитайте друге; повторивши перші два слова - трете і т.д. до кінця речення. Намагайтесь кожного разу читати поперердні слова все швидше і швидше і, дійшовши до кінця речення, ще кілька разів прочитайте його. І так 2 -3 речення на день. Таке читання дасть змогу дитині перейти до читання словами при кращому розуміння змісту тексту.

 

 РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ КИСТЕЙ РУК

ПІДГОТОВКА РУКИ ДО ПИСЬМА

       Зазначимо, що впродовж дошкільного віку зростає роль слова у формуванні рухових навичок. Це підвищує ефективність рухового навчання, навички набувають усвідомленого й узагальненого характеру, легко переносяться в нові умови, знижується кількість помилок, зменшується час, необхідний на засвоєння нових навичок, що сприяє формуванню в дітей старшого дошкільного віку складніших рухових навичок.

      В основі оволодіння письмом лежать рухові навички. Фізіологічною основою навичок є вчення І.П. Павлова про утворення тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку. У центральній нервовій системі є два відділи: відділ прямого проведення нервового струму, що забезпечує постійний зв’язок, і відділ, який забезпечує тимчасові зв’язки. Оволодіння руховими навичками, зокрема графічними, і є утворенням тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку дитини.

Розвиток рухів і формування рухових навичок алежить як від дозрівання нервово-м’язового апарату дитини, так і від змісту й будови діяльності на певному віковому етапі. За даними фізіології, нервова система та нервово-м’язовий апарат дитини в 6 років уже сформовані, як у дорослої людини. Після 5–6 років у дітей у корі головного мозку, згідно із законом утворення умовних рефлексів, утворюються умовно-рефлекторні функції читання та письма.

       У психічному розвитку дитини рухи руки мають особливе значення, вони починають розвиватися досить рано. Вже в переддошкільному віці дитина легко маніпулює предметами та іграшками, хоча рука її ще недостатньо рухома, рухи некоординовані, неточні. У дошкільному віці діяльність дитини урізноманітнюється, вдосконалюються рухи руки, пов’язані з використанням інструментів і знарядь праці (ножиці, молоток, пензлик, олівець). Дошкільний вік вважається “специфічною” орієнтовною стадією, під час якої дошкільник ознайомлюється з графічними рухами й формами.

Виокремлюють три групи навичок письма:

1) технічні – це вміння правильно користуватися письмовим приладдям, координувати рухи руки, дотримуватися гігієнічних правил;

2) графічні – це вміння зображати окремі літери та слова (правильний нахил, розмір, розташування літер на лінійці);

3) орфографічні – це вміння правильно визначати звуковий і буквений склад слів.

       Сучасна дослідниця Н. Кравець вважає, що підготовку дитини до письма варто починати саме з формування технічних навичок. Ми погоджуємось з думкою Н. Кравець щодо важливості привчання дитини до таких гігієнічних правил під час письма:

1) зошит доцільно розміщувати напроти осі тіла під кутом60–70 градусів;

2) відстань від очей до зошита має бути не менше ніж 30–35 см;

3) голову тримати прямо (не нахиляючи в жоден бік);

4) руки повинні лежати на поверхні стола (лікті можуть виступати за край стола);

5) ліва рука має підтримувати зошит і рухати його вгору в міру заповнення рядків;

6) ноги слід зігнути під прямим кутом. Неприпустимо випрямляти їх уперед під столом, загинати під стілець чи сідати на одну з них, бо від цього втрачається точка опори, і дитина лягає грудьми на стіл .

       Крім цього, дітей необхідно посадити так, щоб стіл і стілець відповідали їхньому зростові. Відстань від грудей дитини до краю стола має дорівнювати ширині долоні, тобто 3–4 см. Джерело світла повинно бути зліва.

Відомий фахівець у галузі дошкільного виховання, зокрема дошкільної лігводидактики, А. Богуш підкреслює, що технічні навички письма мають свою специфіку та свої труднощі. Разом з тим не менш складні й графічні навички. Для сформованості графічної навички в дитини ми маємо утворити в неї асоціації між тим, що вона чує, говорить, та тим, що відтворює (звуком, складом, словом). А. Богуш звертає увагу на те, що в оволодінні навичкою письма, як і будь-якою іншою руховою, набувають значення підготовчі вправи, мета яких полягає в підготовці руки дитини до письма, формуванні рухового стереотипу, допомозі дитині позбутися тих труднощів, які виникають на початкових етапах оволодіння навичками письма.

      Вона наголошує на тому, що корисними вправами для підготовки руки дитини до письма є декоративне малювання фарбами та олівцями на обмеженому просторі. Крім вправ, вона пропонує використовувати опис зорових і слухових диктантів, які допоможуть закріпити рухові навички, сформовані на заняттях, та проводити їх у всіх вікових групах. Для дітей старшого дошкільного віку доцільно вводити спеціальні вправи, покликані підготувати руку до письма: навчити безвідривних рухів, проведення прямих і похилих, ламаних, вертикальних і горизонтальних ліній, орієнтування в зошиті. Значну увагу приділяє дидактичним іграм з дрібним дидактичним матеріалом (паличками, соломинками, кульками, втулками), що сприяють розвитку дрібних м’язів рук .

       Досліджуючи вищезазначену проблему, Н. Кравець зазначає, що основним методом підготовки дошкільника до письма є гра. Вона пропонує використовувати різноманітні ігри: ігри-вправи, ігри-заняття. Особливого значення надає автодидактичним іграм зі спеціальними об’єктами, якими дитина маніпулює: з мозаїкою, нитками, шнурками, тістом, пластиліном,

геометричними фігурами, фігурками казкових персонажів, овочами, фруктами, що сприяє тренуванню пальців рук, розвитку зорової й тактильної пам’яті, сенсорно-перцептивної сфери.

       Поряд із цим значну увагу приділяє штрихуванню шаблонів, трафаретів. Під час штрихування закріплюються дрібні рухи пальців та кисті рук, розвивається зорово-просторове сприйняття, формується зорова пам’ять тощо .

Таким чином, готуючи дитину до письма, варто подбати про розвиток: кисті руки й дрібних м’язів пальців; координації рухів руки, пальців, передпліччя; вміння визначати центр, середину, підпорядковувати рухи руки, очей контролю за свідомістю; просторових уявлень (ліворуч, праворуч, внизу, вгорі, у правому верхньому кутку, у правому нижньому кутку, у лівому верхньому кутку, у лівому нижньому кутку, над і під лінією, між лініями); плавності, точності й ритму рухів; уміння проводити півхвилини безвідривні лінії на окремому аркуші паперу, у зошиті .

      Отже, в основі оволодіння письмом лежить формування “рухової навички”. У процесі письма утворюються зв’язки між елементами мови й рухами, потрібними для їх позначення на письмі.

 

РОЗВИТОК ПРОСТОРОВОЇ ОРІЄНТАЦІЇ

У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

Процес формування просторових уявлень на вербальному рівні дуже тривалий і захоплює не тільки період дошкільного дитинства. Є певна послідовність у засвоєнні дітьми дошкільного віку просторової термінології.

Раніше всього в мові дітей з'являються приводи близько, біля, у, на, по. Пізніше слова праворуч і ліворуч, вживання яких довго обмежується «ситуацією розрізнення своїх рук». Лише в окремих випадках до кінця дошкільного періоду з'являються приводи і прислівники як між, навпаки, над. Виявлена ​​ще одна закономірність, що характеризує особливості сприйняття простору дітей дошкільного віку, а саме: освоєння кожної окремої групи просторових відносин проходить стадію вироблення опорного образу, що виконує функцію точки відліку в системі координат. Після такого вироблення опорного образу стає можливим диференціювання протилежного положення об'єктів. У кожній з пар просторових позначень освоюється спочатку тільки одне з них, наприклад: під, праворуч, зверху, ззаду. Освоєння протилежних значень над, ліворуч, знизу та інших відбувається на основі порівняння з першими .

Існує чотири рівні просторових уявлень, які освоює дитина дошкільного:

1. Простір власного тіла. Сюди входять уявлення про власне тіло дитини, частини тіла і їх взаємне розташування.

2. Уявлення про розташування об'єктів у просторі по відношенню до власного тіла дитини.

3. Уявлення про взаємовідносини між зовнішніми об'єктами.

4. Просторові уявлення зі словесним позначенням простору в мовленні дитини, сюди відносяться граматичні конструкції, зміст яких визначається закінченнями слів, способами їх розстановки і т. д.

Розглянемо, які просторові уявлення, і в якому віці може засвоїти дитина в нормі.

Орієнтуючись у просторі, діти повинні вміти:

- Освоїти власне тіло як точку відліку просторових напрямів («на собі»);

- Орієнтуватися в навколишньому від себе, від іншої людини, від інших предметів, використовувати як систему відліку («від себе», «від іншої особи», «від будь-яких предметів»);

- Орієнтуватися на площині (лист, сторінка, папір у клітку, в лінійку);

- Орієнтуватися по основним просторовим напрямкам, використовуючи це як систему відліку;

- Користуватися просторовим словником (приводами, прислівниками та іншими частинами мови, узагальнено відображають знання про предметно-просторове оточення).

Діти опановують орієнтування «на собі» в молодшому віці. Воно включає знання окремих частин свого тіла та обличчя, у тому числі симетричних (права чи ліва рука, нога і т. д.).

У середньому і старшому дошкільному віці діти використовують систему відліку «на собі» в різних життєвих ситуаціях, при виконанні завдань на орієнтування в просторі. Це перший узагальнений спосіб просторової орієнтації, яким оволодіває дитина в дошкільному віці. На його підставі формуються різні системи знань про просторово-господарські відносини об'єктів.

Наступний етап - орієнтування на зовнішніх об'єктах («на будь-яких предметах», «на людині»). Просторова орієнтування на будь-яких об'єктах предметного оточення стає можливою, якщо засвоєна просторова орієнтування на власному тілі. Дитина подумки переносить її на інші об'єкти (виділяє різні їх боки - передню, задню, бокові, верхню і нижню) та на іншу людину (вгорі - голова, а внизу - ноги; попереду - особа, ззаду - спина; одна рука - праворуч, інша - ліворуч).

Більшість навколишніх предметів займають в просторі вертикальне положення, мають лицьову та тильну сторону, що дозволяє дошкільникам успішно виокремлювати їх.

Уміння виділяти просторову схему різних об'єктів необхідно для орієнтування в просторі «від будь-яких об'єктів» і для розуміння просторових відносин між предметами. Так, наприклад, про розташування одного об'єкта навпроти іншого свідчить про їх спрямованість лицьовими сторонами один до одного, розташування одного об'єкта попереду або позаду іншого характеризується співвідношенням передньої і задньої сторони об'єктів і т. д.

Уміння орієнтуватися «на собі», «на іншій людині», «на будь-яких об'єктах» є важливою умовою для орієнтування в навколишньому просторі.

Але орієнтування в просторі відбувається на основі використання людиною будь-якої системи відліку. Їх багато. І всі вони відображають досвід пізнання людиною просторових відносин, узагальнюють досвід орієнтації людей в предметно-просторовому оточенні.

Просторова орієнтація «від різних об'єктів» і практичне її використання при орієнтуванні в предметно-просторовому оточенні - друга система відліку. Це більш узагальнений в порівнянні з першим спосіб просторової орієнтації. Обидва способи орієнтації і системи відліку, що лежать у їх основі, взаємопов'язані між собою. Перша є вихідною. Вона лежить в основі другої і багатьох інших систем відліку і способів просторової орієнтації, якими буде опановувати дитина в дошкільні роки і пізніше.

Третя система відліку, яку опановує дитина в дошкільному віці, - орієнтування по основних просторовим напрямках. Уміння користуватися даною системою можливо при більш високому рівні знань дитини про простір.

Орієнтуванням на основі даної системи відліку діти опановують поступово, в різних вікових групах. Знання основних і проміжних просторових напрямків формує в них образ сприйнятого простору, розчленованого по вертикально-горизонтальних лініях; озброює новим узагальненим способом орієнтування в навколишньому.

Щоб опанувати систему відліку за напрямками простору, дитина повинна вміти:

- Розрізняти основні просторові напрями (вперед-назад, направо-наліво, вгору-вниз) і проміжні (попереду праворуч, попереду ліворуч, ззаду праворуч); впізнавати їх, називати, вміти самостійно визначати орієнтуючись у просторі «від себе», «від іншого людини »і« від будь-яких об'єктів »;

- Визначати своє місцезнаходження серед навколишніх предметів і щодо іншої людини («Я перебуваю попереду предмету ... позаду предмету, праворуч або ліворуч від нього» »);

- Визначати розміщення предметів у просторі, фіксувати їх місце розташування попереду або позаду, праворуч, ліворуч, орієнтуючись «від себе», «від іншої особи», «від будь-яких предметів»;

- Визначати просторові відносини між предметами за ознакою їх розташування по лініях основних і проміжних напрямків (наприклад, перед будинком-дитячий майданчик, праворуч від будинку - гараж, ліворуч - сквер, за будинком видно дорогу);

- Просторово орієнтувати свої рухи (при ходьбі, бігу і т. п.), давати словесну характеристику предметно-просторового оточення відповідно до напрямів простору, виконувати різні навчальні завдання і доручення;

- Орієнтуватися на площині (поверхня столу, лист картону або паперу, сторінка книги, зошит у клітинку, і лінійку: верхня її частина, нижня, права, ліва, середина).

Орієнтування в просторі сторінки, вміння бачити просторове розташування знака на папері - специфічні вимоги навчальної діяльності першокласника. Аналіз сучасних програмно-методичних матеріалів щодо організації роботи з шестирічними дітьми в підготовчих класах школи, у підготовчих групах дошкільних установ, спостереження за дітьми в перші дні, тижні і місяці їх навчання у школі підтверджують це.

Орієнтування в просторі аркуша необхідне для успішної роботи дітей на уроках математики, читання, малювання, на уроках праці.

Найпростіше орієнтування на площині аркуша (посередині, у верхньому (нижньому) правом (лівому) куті; верхня (нижня) сторона; бічні - права і ліва сторона) доступне дітям у віці трьох-чотирьох років.

Завдання іншого характеру, наприклад, провести лінії на аркуші, виконуючи вказівки вихователя (2 клітинки вниз, 6 вправо, 4 наверх), значно складніше. Такі завдання пропонують дітям у підготовчій до школи групі. Але навчання дітей вмінню орієнтуватися на площині передбачає формування в них ще більш складних умінь, рядкове розміщення на аркуші знаків, форм, елементів малюнка. Виділити «малий простір», правильно сприйняти і відтворити просторове розташування окремих елементів цифри, букви, знака, малюнка - складне завдання. Воно стає посильним для шестирічної дитини, якщо здійснюється під керівництвом педагога.

У період перебування в дитячому садку дитина з нормальним психофізичним розвитком повинна оволодіти:

- Способом розчленованого сприйняття площині аркуша (поверхні столу, дошки, обмеженої ділянки місцевості), вміти виділяти його елементи: сторони, кути, середину;

елементарним способом просторового аналізу площини аркуша (поверхні столу, дошки, обмеженої ділянки місцевості); вміти виділяти верхню і нижню частини, праву і ліву, верхнеправую частини площині і верхнелевую, ніжнеправую і ніжнелевую;

- Умінням активно діяти в межах площини, наприклад: самостійно характеризувати розміщені на аркуші елементи узору або розташовувати їх відповідно до інструкції вихователя; виконувати різні завдання на просторове переміщення об'єктів, просторово орієнтувати власні дії (вести рахунок у напрямку справа наліво або зліва направо, проводити лінії в різних напрямках);

- Просторовим орієнтуванням на аркуші за ознакою взаємного розташування об'єктів щодо один одного або будь-якої вихідної точки відліку. Наприклад, прийнявши даний об'єкт за вихідну точку, розміщувати інші елементи малюнка (візерунка) вище, нижче, правіше або лівіше від вихідного (розташувати, наприклад, червоний кружок на аркуші праворуч, а синій - зліва від зеленого або розташувати сині гуртки навколо зеленого і т . д.);

- Умінням сприймати «малий простір» і діяти в межах його (розміщувати малюнок, елементи візерунка, графічні знаки).

Необхідно розвивати і вдосконалювати у дітей точність оптико-просторового сприйняття при орієнтуванні в обмеженому, клітинному або рядковому мікропросторі; формувати здатність відтворювати за зразком або за поданням просторове розміщення елементів композиції, візерунка; вміти фіксувати і відтворювати повороти на площині окремих елементів узору або графічних знаків, форм, зображення предмета.

Орієнтування на площині - вміння складне. Діти поступово оволодівають їм, починаючи з молодшого дошкільного віку.

Наступна програмне завдання у змісті роботи з дітьми - формування розуміння просторових відносин між предметами.

Для орієнтації в просторі необхідно розвиток уявлень дитини про реальний простір. Практичне орієнтування в ньому передбачає ознайомлення дітей з розташуванням предметів у просторі за ознакою взаємного їх розміщення.

Просторові відносини дозволяють дитині опанувати певними частинами мови, багатьма прислівниками. Робота з формування уявлень про просторові відносинах повинна проводитися у всіх вікових групах.

У віці п'яти-шести років знання дітей про просторові відносини між предметами узагальнюються і систематизуються, збільшується обсяг конкретних уявлень про різні варіанти просторових відносин. Зростають вимоги до мовлення дітей. Розуміння смислового значення просторових позначень і самостійне їх використання стає важливим завданням у роботі з дітьми.

Робота над словниковим запасом дошкільника по просторовому орієнтуванню - одна з важливих завдань, яке має бути особливо виділена при роботі з дітьми дошкільного віку. Особливого значення вона набуває при роботі з дітьми старшого дошкільного віку. Майбутні першокласники повинні опанувати смисловим значенням різноманітних просторових термінів, вживати їх у своїй мові.

Чим точніше дорослий визначає словом напрям або місце розташування предмета, тим успішніше дитина орієнтується в просторі.

Формою мовного (узагальненого і опосередкованого) способу вираження наших знань про простір необхідно озброювати дітей вже в період дошкільного віку. Здійснювати це треба в єдності з сприйняттям предметно-просторового оточення, вдосконалюючи досвід дітей у просторовій орієнтації. 

Просторові уявлення - одна зі складних форм уявлень, які формуються у дітей у процесі пізнавального розвитку, досить відзначити, що згідно з дослідженнями Р.А.Воронової, М.Д. Гузєєвої умовні рефлекси на просторові сигнали виробляються в кілька разів повільніше в порівнянні з іншими умовними рефлексам.

Психолого-педагогічні дослідження А.А. Люблінської, О.І. Галкіної, Н.М. Яковлевої, Н.Ф. Титової показали, що, по-перше, для утворення самих елементарних знань про простір необхідно накопичення маси конкретних уявлень про предмети і явища навколишнього дитини світу. Отже, чуттєве пізнання простору розширюється пропорційно життєвого досвіду і узагальненню знань про предмети зовнішнього світу. Другою передумовою є спеціалізація просторових відносин між сприйняттям предметів як особливих сигналів, на які виробляються складні умовні рефлекси (тобто у сприйняття простору умовно-рефлекторна природа). 

Таким чином, розглядаючи процес розвитку просторових уявлень у дітей дошкільного віку з нормальним психофізичним розвитком, можна виділити наступне:

- Процес формування просторових уявлень - процес складний, що вимагає активного спрямованого втручання дорослого, який повинен створити умови для найбільш ефективного формування у дитини просторових уявлень;

- Цей процес залежить від багатьох факторів: від рівня розвитку і чутливості аналізаторних систем організму дитини, від насиченості пізнавального навколишнього середовища, від навколишнього лінгвістичної середовища, від рівня реалізації провідної для дитини діяльності (предметної, ігровий), а також, як уже зазначалося, від професіоналізму педагога, який використовує закономірності розвитку просторових уявлень у процесі виховання і навчання.

- Рівень сформованості просторових уявлень у дошкільному віці визначає подальше успішне навчання дитини в школі і в цілому розвиток.

Важко переоцінити роль артикуляційної гімнастики у формуванні правильної звуковимови, але при виконанні артикуляційних вправ необхідно дотримуватися певних вимог.

АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА

   Ми правильно вимовляємо різні звуки як ізольовано, так і у мовному потоці завдяки рухливості та   диференційованій роботі органів артикуляційного апарату. Точність, сила та диференційованість цих рухів розвивається у дитини поступово, у процесі мовленнєвої діяльності.

   Мета артикуляційної гімнастики – вироблення повноцінних рухів і певних положень органів артикуляційного апарату, необхідних для правильної вимови звуків.

   Вправи для артикуляційної гімнастики не можна добирати довільно. Слід передбачати ті рухи і положення, внаслідок яких утворюються звуки, що складають фонетичну систему мови.

   Найбільш рухомим органом є язик. Він складається з кореня та спинки ( в якій розрізняють передню, середню та задню частини ). Особливо можна виділити кінчик язика, котрим закінчується передня частина язика, і бокові краї передньої і середньої частин язика, оскільки від їх роботи залежить якість звуків.

   Найбільш рухомими є передня частина та кінчик язика. Кінчик язика може опускатися за нижні зуби ( при звуках С, З, Ц, ДЗ ), підніматися за верхні зуби ( при звуках Т, Д, Н ), притискатися до альвеол ( при звуці Л ) , вібрувати під напором видихуваного струменя повітря ( при звуці Р ). Передня частина спинки язика може підніматися без участі кінчика язика до альвеол і утворювати з ними щілину ( при звуках С, З , Ц, ДЗ ), підніматися до піднебіння разом з кінчиком язика і утворювати щілину з твердим піднебінням ( при звуках Ш, Ж, Ч, ДЖ ). Тому в артикуляційну гімнастику входять вправи, що сприяють виробленню наступних положень кінчика язика : а) опущений за нижні зуби – „ Почистимо зуби”, б) піднятий догори – „Маляр”, „Грибок”, „Гармошка”. Після того як кожне положення буде відпрацьовано, даємо вправи на переключення з одного положення на інше – „Гойдалка”.

   Середня частина язика найбільш обмежена у своїх рухах. Без пересування передньої або задньої частини язика вона може тільки підніматися до твердого піднебіння ( при звуці Й та м’яких приголосних ). Для відпрацювання підняття середньої частини спинки язика виконуємо вправу „Гірка”. Дітям пропонуємо посміхнутися, показати зуби, відкрити рота, кінчик язика покласти за нижні різці, вигнути спинку і погладити її верхніми зубами. При цьому слідкувати, щоб нижні зуби не рухалися вперед.

   Задня частина язика може підніматися змикатися з піднебінням ( при звуках К, Г ) або утворювати щілину з піднебінням ( при звуці Х ). Для відпрацювання цих рухів існують вправи „Пароплав гуде”, „Хованки”.

   Бокові краї язика можуть притискатися до внутрішньої поверхні корінних зубів і не пропускати вбік струмінь повітря, що виходить ( при звуках И, Е, С, З, Ц, ДЗ, Ш, Ж, ДЖ, Ч, Щ, Р ); можуть опускатися і пропускати повітряний струмінь вбік ( при звуці Л ; язик може звужуватися і бокові краї його не будуть торкатися корінних зубів (при звуках О, У). Таким чином язик може бути : а) широким, розплесканим – для відпрацювання цього положення виконуємо вправи „Покараємо язичок”, „Смачне варення”; б) вузьким – звуженню язика сприяють вправи „Годинник” і „Дістань льодяник”; при цьому слідкувати, щоб губи залишалися нерухомими.

   В утворенні звуків відіграє роль рухомість губ. Губи можуть витягатися у трубочку ( при звуці У), округлюватися (при звуці О), оголювати передні верхні та нижні зуби (при звуках І, С, З, Ц, Л), злегка висуватися вперед (при звуках Ш, Ж). Нижня губа має більшу рухомість. Вона може змикатися з верхньою губою (при звуках П, Б, М), утворювати щілину, наближаючись до верхніх передніх зубів (при звуках Ф, В). Відпрацюванню рухомості губ сприяють вправи „Хто краще зробить дудочку?”, „Хто посміхається?, „Будуємо паркан”.

   Нижня щелепа може опускатися і підніматися, змінюючи цими рухами об’єм порожнини рота, що має особливе значення при утворенні голосних звуків.

   М’яке піднебіння може підніматися та опускатися. Коли м’яке піднебіння опущене, видихуваний струмінь повітря проходить через ніс, внаслідок чого утворюються носові звуки М, М , Н, Н . Якщо м’яке піднебіння підняте, а маленький язичок притискається до задньої стінки глотки, то закривається прохід у носову порожнину. Видихуваний струмінь повітря йде через рот і утворюються ротові звуки (усі крім М, М ,Н, Н ). Розвитку рухомості м’якого піднебіння сприяє вправа „Зірви листочок” (покашляти з відкритим ротом на листочок).

   Отже, ми бачимо, що при утворенні різних звуків кожний орган приймає певне положення. У мовленні звуки вимовляються не ізольовано, а один за одним, тому органи артикуляційного апарату повинні швидко змінювати своє положення. Чіткої вимови звуків, слів, фраз можна досягти при умові достатньої рухомості та координованості роботи органів артикуляції .

Дата публікації: 03:34 30.09.2017
Завідувач

Логвіненко Ірина Іванівна

Анонс подій
15.12.2017
09:00 - Методичне об'єднання вихователів старших груп за темою: «Формування лідерських якостей у дошкільників через діалог у процесі спілкування» Методичне об'єднання вихователів старших груп за темою: «Формування лідерських якостей у дошкільників через діалог у процесі спілкування» Організатор: Вихователь-методист Мірошниченко Н.А., педагоги Час проведення:15.12.2017 09:00 Місце проведення:група №6
16:00 - Консультація для батьків «Розвиток мовлення дошкільника засобами художньої літератури» Консультація для батьків «Розвиток мовлення дошкільника засобами художньої літератури» Організатор:Вихователь Діхтієвська Т.О. Час проведення:15.12.2017 16:00 Місце проведення:Музична зала
19.12.2017
20.12.2017
13:30 - Педагогічна година при вихователеві-методистові Педагогічна година при вихователеві-методистові
1. Порівняльний аналіз рівнів сформованості компетентностей дітей в І півріччі згідно вимог Програми розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», Базового компонента дошкільної освіти.
2. Роль вихователя і музичного керівника в підготовці до музичного ранку. Затвердження сценаріїв новорічних свят.
3. Інструктаж з техніки безпеки під час проведення Новорічних свят.
4. Підсумки освітньо-правового тижня.
Організатор: Вихователь-методист Мірошниченко Н.А. Час проведення:20.12.2017 13:30 Місце проведення:Методкабінет

14:30 - Засідання Ради закладу Засідання Ради закладу
- Про виконання рішень загальних зборів колективу.
- Про організацію новорічних та різдвяних свят.
Затвердження плану новорічних заходів ДНЗ.
- Про виконання Інструкції з організації харчування дітей в дошкільному навчальному закладі.
- Про стан харчування у 2017році.
- Про охоплення дітей 5-річного віку різними формами дошкільної освіти, соціально-педагогічний патронат дітей від 3 до 6 років.
Організатор:Завідувач Логвіненко І.І., сестра медична Погуляй Л.В., педагог соціальний Левига В.Ю. Час проведення:20.12.2017 14:30 Місце проведення:Музична зала

Докладніше
Пошук