Консультації

УЧИМО ВІРШІ

«Поезія говорить більше, ніж проза,

за допомогою меншої кількості слів».   

                                                                                (Вольтер)

У дитячому віці заучування віршів напам´ять є важливим виховним і навчальним моментом. Вірші вважаються вершиною літератури. їх мелодійність, співучість прекрасно сприймають діти будь-якого віку. Монотонність прози швидко стомлює дітей, особливо малюків. Вірші, навпаки, викликають інтерес, виховують у дитини чуття рідної мови та ритму, прищеплюють любов до поезії. Заучування віршів розширює словниковий запас, учить розуміти, що таке рими, і правильно їх добирати; це гарний спосіб розвинути пам´ять, а отже, і здатність дитини до навчання загалом. Маючи хорошу пам´ять, діти набагато краще засвоюють матеріал у школі.

Педагоги, які працюють із дітьми різного віку, часто читають їм уголос вірші та казки, оповідання й історії у віршах. І діти із задоволенням слухають і швидко запам´ятовують. Часом доводиться спостерігати: педагогові варто тільки почати фразу, як діти вмить її підхоплюють і самостійно розповідають далі. Улюблені вірші — чудовий спосіб привернути увагу дитини тоді, коли вона з тих чи інших причин не здатна сконцентруватися, стомлена, бешкетує, погано поводиться. Тихим голосом починаємо виразно декламувати вірш і спостерігаємо, як миттєво загоряються очі, сохнуть сльози, з´являється інтерес, і дитя із захопленням повторює добре знайомі рядки: «Плине білий човник, хвилечка колише, хвилечка гойдає...». Діти швидко перемикаються з негативних ситуацій, якщо їх зацікавило щось більш важливе і значуще. Дуже важливо, читаючи малюкові вірші, намагатися робити це емоційно, захоплено, із максимальною зацікавленістю і, звичайно ж, виразно.

У дитячих садках та школах часто дитині належить виступити на публіці, що дуже відповідально. Для неї це важливо: її читанню дадуть оцінку, її слухатиме багато людей — група, клас, батьки ´ на святковому ранку, вихователь, учитель, адміністрація закладу. Далеко не кожна дитина зможе виступити перед великою аудиторією. Для цього необхідна мужність.

Щоб полегшити дитині завдання, потрібно починати вчити вірш якомога раніше — у малюка буде більше часу на запам´ятовування і закріплення вивченого. Якщо він буде абсолютно впевнений у знанні тексту, йому простіше прочитати перед групою зворушливі рядки Дідові Морозу або виступити перед всією школою. І, звичайно ж, щоб здобути абсолютну перемогу, малюк повинен мати чисту, правильну звуковимову, сильний голос, тривалий, плавний мовленнєвий видих. Вірш має дві сторони: зміст художнього образу й поетичну форму (інтонованість, музичність, ритмічність, риму).

Працюючи над віршованим текстом, учимо дитину розуміти й сприймати обидві складові в їх єдності.Сприйманнявіршів у дошкільному віці відбувається за допомогою слухово-мовленнєвого аналізатора. Слухове сприймання — процес сукцесивний, який реалізується по частинах, послідовно. Сукцесивний (від англ. successive — подальший, наступний, один за одним) означає розгорнуту послідовність протікання будь-якого процесу. Наприклад, мовлення, коли інформація надходить у мозок послідовно, слово за словом, фраза за фразою, є сукцесивним процесом.

У сукцесивному плані представлена послідовність сприймання системи звуків, ритмів, мелодій і запам´ятовування елементів схеми задачі, тексту, інструкції, мовленнєвого висловлювання або математичного обчислення, моторних актів, якими є гімнастичні вправи. Прикладом сукцесивної структури є також просте речення, зв´язне висловлювання із послідовним перебігом подій. З опорою на сукцесивні процеси відбувається формування складової структури слова.Читання словесного тексту також сукцесивно організоване. Сукцесивне сприймання відбувається поступово, шляхом мисленнєвого співставлення ознак об´єкта, у його основі лежить мисленнєвий процес аналізу й синтезу. Сукцесивні операції є основними на початкових етапах формування навичок читання та письма. До сукцесивно організованих навичок відносять фонематичний аналіз і синтез, несформованість яких викликає порушення читання та письма у 88% школярів із вадами писемного мовлення.

Отже, ці види людської діяльності, незважаючи на їх відмінності за змістом, мають одну й ту саму будову, яка включає одні й ті ж самі функціональні частини. Між окремими видами діяльності існують чітко визначені залежності, знаючи які можна за одними елементами діяльності будувати інші: ми безпосередньо розвиваємо в дитини одні сукцесив-ні навички й опосередковано впливаємо на розвиток інших, коли дитина сприймає вірш на слух і відтворює його.

Основою запам´ятовування віршів є мнестичні процеси: запам´ятовування, збереження, відтворення. Формуючи ці психічні функції, ми створюємо умови успішного запам´ятовування поетичних творів дітьми із порушенням мовленнєвого розвитку. Коли починати вчити з дитиною вірші? Чим раніше, тим краще! Немовля лежить у колисці, матуся наспівує колискову — це теж вірші. Віршовані рими, їх мелодійність відкладаються в підсвідомості, і, коли дитя трохи підросте, воно з легкістю буде заучувати перші вірші. Як і які вірші краще вчити?

Вірші потрібно підбирати індивідуально під кожну дитину, тобто враховувати її переваги, вибирати теми, цікаві дитині.

Завжди потрібно читати виразно, намагатися передати інтонацієюнастрійвірша чихарактергероя і відтворити якусь яскраву картинку для асоціацій в уяві дитини. Можна стимулювати цей процес, створюючи аудіо- або відеозаписи. Легко захопити дітей заучуванням віршів, переглядаючи з ними записи, улаштовуючи імпровізовані концерти.

Не рекомендується заучувати вірші хором. Хорове повторення тексту заважає виразності, призводить до монотонності. Діти швидко стомлюються від шуму. Пасивні діти під час хорового читання залишаються пасивними.

Слід заучувати вірші цілком, а не за рядками та стовпчиками. Саме це забезпечує осмисленість сприймання та правильне тренування пам´яті.

Не слід вимагати повного запам´ятовування вірша на одному занятті. Для цього необхідно від 8 до 10 повторів протягом певного часу.
          У дитячій літературі є прекрасні зразки віршів для роботи з дітьми, починаючи з раннього віку. Звичайно ж, це твори Т. Шевченка, О. Пчілки, Л. Українки, О. Олеся, П. Тичини, Г. Бойка, П. Воронька, Н. Забіли — поетів, які тонко розуміли дитячу душу. їх проникливі рядки, пронизані особливим світлом і любов´ю, ще наші бабусі й мами вчили в далекому дитинстві й пронесли через усе життя. Чудові вірші написали для малечі М. Підгірянка, Л. Біленька, Т. Коломієць, Л. Костенко, А. Костецький, І. Кульська, В. Ладижець, К. Переліска та багато інших сучасних поетів. їх поезія вчить дітлахів добру, виховує загальнолюдські цінності, такі як любов до родини, до рідної землі, до природи, шанобливе ставлення до людей.

Крім того, ці твори є дидактичними, оскільки насичені тими чи іншими звуками, що значно оптимізує процес автоматизації та диференціації звуків у експресивному мовленні дитини. Пропонуємо вам підбірку віршів цих та інших авторів на звуки свистячі, шиплячі, сонорні з навчально-методичного посібника «Вчись говорити правильно», рекомендованого Міністерством освіти і науки України, що випущений Видавничою групою «Основа» у 2010 році.
 

Звук «С»

Правильна артикуляція звука «с»: губи посміхаються, кінчик язика за нижніми зубами, струмінь повітря холодний, направлений вниз.

са – са – са
се – се – се
си – си – си

Сад, сама, сало, санки, сапка, оса, коса, вуса, роса, ковбаса, краса, самокат, салат, самовар, салют, сандалі, село, веселка, карусель, серветка, середа, гусеня, серпень, син, сито, оси, сірники, синій, коси, носи, велосипед, сила, Василь, гуси.

со – со – со
            су – су – су
Сон, сом, Соня, сода, високий, пісок, сова, сокира, солома, совок, сокіл, соловей, собака, сорока, м´ясо, квасоля, сопілка, сум, суп, сумка, посуд, сухарі, субота, супутник, ласун, соус.

іс – іс – іс
            ас – ас – ас
            ес – ес – ес
            ос – ос – ос
            ус – ус – ус
Ніс, ліс, квас, квасоля, ананас, колос, абрикос, матрос, голос, лотос, автобус, фікус, аґрус, парус, вус, овес, лис, рис.

Сва – сво – ска – ско – сла – сло – слу – смо – сму – сми – сна – сно –сня.
Сніг, сніп, скеля, маска, скакалка, склянка, сковорода, скатертина, слово, слон, масло, слова, слива, весло, слабкий, смак, сміливий, сметана, співак, спасибі, стіл, стадіон, ластівка, міст, капуста, місто, лист, танкіст, кислий, космонавт, пластилін, свисток, свист, свято, смородина, сосна, паста, сестра, пилосос, тісто, гуска, Москва, сосиски, снігур, крісло, светр, айстри, свиня, спати, сміття.

 

Соня поливає капусту.
Оксана помила посуд.
Тарас грається в саду.
На ставку плавають гуси.
Леся посолила суп.
Світлана співає веселу пісню.
Мати дала Василю сніданок.
Колгоспники скосили овес.
Собака своїх не кусає.
В саду солодкі абрикоси.
Восени з дерев опадає листя.
Солому склали в скирти.
В лісі ростуть сосни.
Москва – столиця Росії.
На сосні сидить синичка.

На столі стоїть сільниця, у сільниці сіль.

Лис у лісі заховався.
Роса росить босі ноги.

 

«Весна» І. Кульської
Радіє все, співає все
Весна іде, тепло несе.

 

«Сонечка умита » Г. Бойка
Здивувалось сонечко
На маленьку сонечку,
Сонечка умита,
Сонечка одіта,
Чисті черевички
У косичках стрічки.
Усміхнулось сонечко
До малої Сонечки.

Ой болить у мене зуб,
Він не хоче їсти суп
А як дать йому сметани,
Вмить боліти перестане.

 

В ямі не спиться усатому сому,
Сому вусатому сумно самому.

 

«Сама»
Борошно візьму сама
Тісто вимішу сама
Ви мовчіть, мене не вчіть
Я сама, сама, сама.
Я пиріг спекла сама
Запросила всіх сама
Гості встали і сказали :
«Таню їж його сама».
Я й не стала куштувати
Мерщій вибігла із хати
Та й упала на траву
І сама собі реву.

 

«Прощальна пісенька» В. Морданя
Співає ластівка співає
Вона у вирій відлітає,
Вона на гілці спочиває,
Прощальну пісеньку співає.

 

«Морквина» Г. Глушньова
У морквини є крім кіс
Дуже довгий хитрий ніс
Саме ним вона сумлінно
Добуває вітаміни.

 

«Київ»
Під високим небом синім
Вік красуйся і живи
Славне місто України,
Брат великої Москви.

 

Стоять під (сонцем) снігом сосни сонно
Сидять на соснах снігурі
Санчата на ставок з розгону
Скотились весело з гори.

«Сорока»
Прилетіла сорока до білки:
«Ти зроби мені білко, сопілку
На сопілці я вчитимусь грати
По дворах перестану гасати».

 

Соловей» В. Ладужця
Соловей, соловей
Прилетів до дверей
Сядь до мене на поріг,
Я спекла тобі пиріг.

 

У касирки Тасі
Є квитки у касі
Білі, голубенькі,
Довгі та вузенькі
У касирки Тасі
Є квитки в запасі
До станції Барвистої
До станції Любимої
Вона усім виписує,
Нікого не затримує.

Звук «Ш»

Правильна артикуляція: язик чашечкою піднімається вгору, губи округлені, видихається теплий струмінь повітря.

ша – ша – ша
ше – ше –ше
ши – ши – ши

шафа, шапка, шахи, шабля, шарф, каша, Маша, тиша, миша, лоша, груша, шар, шакал, шатро, вішалка, шепіт, кишеня, пташеня, кошеня, вермішель, торшер, шина, шинель, широкий, шия, ширма, машина, кошик, вишивка, конюшина, шипшина.

шо – шо – шо
шу – шу – шу
шовк, шорти, шофер, шолом, шоколад, мішок, горішок, капелюшок;
шуба, Шура, шукати, шумка, шуруп, парашут;

душ, вірш, марш, ківш, аркуш, куліш, товариш.

шкаралупа, шкатулка, пташка, ромашка, неваляшка, пляшка, подушка, дошка, школа, шишкар, іграшки, шашки, шматок, рушник, мурашник, вершник, вишні, клешня, штани, штора, каштан, пошта, шпак, шпаківня, шлях, шланг, друшляк, шпарка, шнурок, кришка, шкарпетки, швидко, гармошка.

миші, вірші, груші, калоші, гроші, інші, клавіші, гамаші.

Кішка ловить мишу.
Шура їсть вишні.
Мишко та Володя грають у шашки.
Даша шиє шорти ведмедику.
Оленка вішає шубу на вішалку.
Шофер веде машину.
Наша Валя швидко одягається.
Тиміш пише на дошці.
Білка шукає шишки.
Школярі ідуть до школи.
Де багато пташок, там не має комашок.
Діти розвішують на деревах шпаклівки.
Пташка годує пташенят.
Сашко струже дошку.
Віра вишиває.
На вішалці висять шуба, шарфик та шапка.

 

На шафі шапка, у шафі шубка.
Візьми ложку та покуштуй горошку.
Кипи, кипи кашка поки прийде Івашка.

 

І. Нехода «Петрушка»
«Це Петрушка», то нічого,
Що пришитий ніс у нього.
Це для того ніс пришитий,
Щоб малих дітей смішити.

 

Шило шубку Шурі мило
Білим шовком шви обшило
Вийшла шубка прихороша
Кожній Шурі на порошу.


В горішнику горішина
Горішками обвішана
Оришка та Тимішко
Струшують горішки.

 

І. Жиленко
У маленької Жені
У фартушку дві кишені
І чотири вишеньки
Їй матуся вишила.

 

«Шпаки»
Прилетіли шпаки
Дорогі співаки
Прилетіли весну зустрічати
Скоро будуть у них
У шпаківнях нових
Жовтороті малі шпаченята.

 

П. Воронько «Наша Маша»
Наша Маша маленька,
На ній шубка біленька,
Опушка боброва
Маша наша чорноброва.

 

Н. Забіла
Шматок сальця шукає мишка
У нашій шафі шарудить
Як шугоне на мишку кішка
А мишка мусить в норку вмить.

«Засвоєння дітьми фонетичної системи рідної мови та можливі відхилення, вади та їх профілактика»

Своєчасне оволодіння мовленням – основа розумового розвитку дитини, запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми.

Різні відхилення в розвитку мовлення негативно позначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини.

Найпоширенішою вадою мовного розвитку у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є неправильна вимова окремих фонем з можливими проявами недорозвинення фонематичного сприймання. Якщо такі вади не пов’язані з вадами слуху, інтелектуального розвитку, порушенням рухової функції, з тяжким недорозвиненням у дитини лексичної й граматичної систем мови, їх визначають як дислалію.

Дислалія – це і є порушення звуковимови при нормальному слуху та збереженій іннервації мовного апарату.    

Оволодіння правильною вимовою окремих мовних звуків є одним з важливих ланцюгів становлення мовлення у дитини. При цьому звуки засвоюються не ізольовано, а у процесі поступового оволодіння навичками вимови окремих слів та цілих фраз. На ранніх етапах мовного розвитку слова та фрази вимовляються дитиною спотворено, з дуже неточним звуковим складом. Правильною вимовою мовних звуків вона оволодіває лише поступово.

У перші роки життя через недовершеність мовних органів дитина може правильно вимовляти тільки найпростіші по артикуляції звуки. До них відносяться голосні А, О, Е та приголосні П, Б, М. Саме з цих звуків і складаються перші слова дитини: МАМА, ПАПА, БАБА. Дещо пізніше засвоюються й інші прості за артикуляцією звуки, що не потребують особливо тонких рухів губ та язика. Це голосні І, И, У та приголосні Ф, В, Т, Д, Н, К, Г, Х, Й. Більш складні за артикуляцією приголосні звуки ( С, З, Ц, Ш, Ж, Ч, Щ, Л, Р ) приблизно до 3-5 років або зовсім відсутні у мовленні дітей або замінюються більш простими для вимови звуками. Це явище можна назвати фізіологічною дислалією, оскільки у певному віці воно притаманне усім дітям без виключення.

Кожен складний за артикуляцією звук засвоюється дитиною у декілька етапів. Наприклад, дитина не відразу оволодіває вимовою звуку Ш, а спочатку замінює його на ТЬ, на СЬ та на С. Саме тому у різні вікові періоди слово ШУБА у його мовленні звучить як ТЮБА, СЮБА, СУБА і, нарешті, ШУБА.

Найпоширенішими звуками-замінниками для складних по вимові приголосних є:

Л: Й – ЛЬ – Л (йампа – лямпа – лампа );

Р: Й – ЛЬ – Л – Р (йиба – ліба – либа – риба );

С: ТЬ – СЬ – С (тянки – сянки – санки );

Ш: ТЬ – СЬ – С – Ш (тюба – сюба – суба – шуба );

Ц: ТЬ – СЬ – Ц (тяп – сяп – цап ).

Але навіть після оволодінням правильною вимовою звуку дитина деякий час нестійко використовує його у своїй мові. Новий звук починає вживатися частіше, ніж слід, тимчасово як би витісняючи близькі до нього по артикуляції звуки. Наприклад, навчившись правильно вимовляти звук Ш, дитина починає вживати його і замість С, вимовляючи слово СУМКА як ШУМКА. В цей час дуже важливо ненав’язливо допомогти дитині остаточно оволодіти звуком.

Таким чином, у цей період частина звуків у мовленні дітей повністю відсутня або замінюється іншими звуками. Спостерігається і нестійке вживання уже „засвоєних” звуків, їх плутання. Але з розвитком мовного апарату дитини поступово удосконалюється і його звуковимова, все більше і більше наближаючись до взірця мовлення дорослого.

Необхідною умовою для своєчасного зникнення „вікової дислалії” є правильне, чітке і неспішне мовлення оточуючих дитину дорослих людей. Це той взірець для наслідування, на який орієнтується дитина у нелегкому для неї процесі оволодіння правильною вимовою звуків. Якщо ж такий взірець відсутній, то засвоєння дитиною правильної артикуляції звуків значно ускладнюється або, навіть, стає неможливим. Про це свідчать випадки досить поширеної „сімейної гаркавості”, котру дитина засвоює, наслідуючи батьків.

З цього погляду шкідливим є і тривале перебування дитини серед однолітків, що неправильно розмовляють, оскільки у цьому випадку також відсутній взірець правильної звуковимови. І вже зовсім недопустиме „сюсюкання” дорослих з дитиною. Тут дитина позбавляється не тільки правильного взірця для наслідування, а ще й стимулу для удосконалення своєї звуковимови: адже дорослим подобається її мовлення і вони самі наслідують їй!

При нормальному мовленнєвому розвитку не пізніше ніж до 5-6 років дитина повинна оволодіти правильною вимовою всіх звуків мовлення. Якщо ж цього не відбувається, то „вікова дислалія” перестає бути віковою. Така затримка свідчить про наявність особливих причин, що заважають дитині своєчасно оволодіти правильною вимовою звуків мовлення. Тут вже час говорити про порушення, недоліки чи дефекти звуковимови, що потребують спеціальної логопедичної допомоги.

Також важливо знати, що навіть у ранньому віці (до 3-5 років) у дітей можуть бути і такі особливості у вимові, які уже з самого початку не можна відносити до „вікової дислалії”. Ці особливості не зникнуть з віком, і тому потрібно якомога раніше звернутися до спеціаліста. До них відноситься, наприклад, „хлюпаюча” вимова деяких звуків (іноді навіть з помітним роздуванням щік), що надає звукам незвичний і неприємний для слуху відтінок. В інших випадках може спостерігатися міжзубна вимова звуків (переважно свистячих і шиплячих), коли кінчик язика просовується між різцями і звуки набувають характерний відтінок шепелявості, не притаманний українській мові.

У сучасній методиці навчання грамоти загальновизнаним є положення про те, що практичне ознайомлення зі звуковою стороною слова - необхідна передумова для оволодіння читанням, а згодом і письмом на мовах, писемність яких побудована за звукобуквеним принципом.
Навичка читання формується в дитини тільки після оволодіння злиттям звуків мови в склади і слова. На думку відомого психолога Д.Б. Ельконіна, «читання - є відтворення звукової форми слова за його графічною (буквеною) моделлю». К. Д. Ушинський зазначав, що «свідомо читати і писати може тільки той, хто зрозумів звуко-складову будову слова».
Тобто якщо ми хочемо, щоб дитина засвоїла письмову мову (читання і письмо) швидко, легко, а також уникла багатьох помилок, варто навчити її звукового аналізу і синтезу.У свою чергу звуковий аналіз і синтез повинні базуватися на стійкому фонематичному сприйнятті кожного звуку рідної мови. Фонематичним сприйняттям або фонематичним слухом, що за даними багатьох сучасних дослідників одне і теж, прийнято називати здатність сприймати і розрізняти звуки мови (фонеми).
Ця здатність формується у дітей поступово, в процесі природного розвитку.

Дитина починає реагувати на будь-які звуки з 2-4 тижні від моменту народження, в 7-11 місяців відгукується на слово, але тільки на його інтонаційну бік, а не на предметне значення. Це так званий період дофонемного розвитку мови.

До кінця першого року життя слово вперше починає служити знаряддям спілкування, набуває характеру мовного засобу, і дитина починає реагувати на його звукову оболонку (фонеми, що входять до його складу).
Далі фонематическое розвиток відбувається бурхливо, постійно випереджаючи артикуляційні можливості дитини, що і є основою вдосконалення вимови (А. Н. Гвоздєв). Вже до кінця другого року життя (при розумінні мови) дитина користується фонематичним сприйняттям всіх звуків рідної мови. Недосконале фонематическое сприйняття, з одного боку, негативно впливає на становлення дитячого звуковимови, з іншого - гальмує, ускладнює формування навичок звукового аналізу, без яких повноцінне читання і письмо неможливі.

Формування правильної вимови залежить від здатності дитини до аналізу і синтезу мовних звуків, тобто від певного рівня розвитку фонематичного слуху, що забезпечує сприйняття фонем даної мови. Фонематичне сприйняття звуків мови відбувається в ході взаємодії слухових і кинестетических подразнень, що надходять в кору головного мозку. Поступово ці подразнення диференціюються, і стає можливим виокремлення окремих фонем. При цьому велику роль відіграють первинні форми аналітико-синтетичної діяльності, завдяки яким дитина узагальнює ознаки одних фонем і відрізняє їх від інших.

За допомогою аналітико-синтетичної діяльності відбувається порівняння дитиною свого недосконалого мовлення з промовою старших і формування звуковимови. Недостатність аналізу і синтезу позначається на розвитку вимови в цілому. Однак, якщо наявності первинного фонематичного слуху достатньо для повсякденного спілкування, то його недостатньо для оволодіння читанням і письмом. О.М. Гвоздьов, В.І. Бельтюков, Н.Х. Швачкін, Г.М. Ляміна довели, що необхідний розвиток вищих форм фонематичного слуху, за яких діти могли б ділити слова на складові їх звуки, встановлювати порядок звуків у слові, тобто проводити аналіз звукової структури слова.

Особливістю фонетичної сторони мовлення дітей з ФФНМ є неправильна вимова звуків у поєднанні з їх перестановками, замінами, пропусками, що призводить до зниження розбірливості мовлення, змазаності, невиразності. Ознакою фонематичного недорозвитку є незавершеність процесу формування звуків, які відрізняються дрібними артикуляційними чи акустичними ознаками.

       Несформованість звуковимовної системи проявляється так:

-                                                        заміни звуків більш простими за артикуляцією (дзвінкі замінюються глухими, Р та Л – звуками Л' та Й, звук С – звуками Ш та Ф, тощо). Деякі діти замінюють всю групу фрикативних звуків (свистячих, шиплячих) проривними Т, Т', Д, Д'.

-                                                        заміни артикуляційно близьких звуків одним, акустично подібним (наприклад, пом'якшений звук Ш' замість Ш, С, С', тощо).

-                                                        нестійке використання звуків у мовленні: однакові слова, але в різних контекстах, діти вимовляють по-різному;

-                                                        поєднання спотвореної звуковимови із змішуванням, пропусками тощо.

       Кількість звуків, які неправильно вимовляються чи використовуються дітьми в мовленні може досягти великої кількості (16 – 20). Найчастіше виявляються несформованими свистячи та шиплячі звуки ( с, с', з, з', ц, ш, ж, ч, щ), звуки л, р, р'; звуки т, т', д, д'; дзвінкі часто замінюються парними глухими; рідше протиставляються пари м'яких і твердих звуків; відсутній непарний м'який приголосний Й. Можуть спостерігатись інші недоліки вимови.

       Інколи поряд з неправильною вимовою та сприйманням звуків, у дітей відзначаються труднощі у вимові багатоскладових слів із збігом приголосних.

       Несформованість фонематичного сприймання призводить до порушення у дітей аналізу звукового складу мовлення. Як правило, логопатам недоступне виділення голосних звуків із середини та кінця слова, замість першого приголосного вони називають склад або ціле слово. У більшості дітей спостерігаються труднощі при доборі малюнків, назви яких починаються на заданий звук.

       Крім означених недоліків вимови та розрізнення звуків, при фонематичному недорозвитку інколи спостерігається незначне відставання у формуванні лексико-граматичної будови мовлення.

Ще одне порушення, яке досить часто зустрічається у дітей дошкільного віку – загальний недорозвиток мовлення — це різні багаточисельні мовленнєві розлади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовної системи, що відносяться до її звукової та смислової сторони, при нормальному слухові та інтелекті.

Однією із провідних ознак є більш пізній початок мовлення: перші слова з’являються до 3-4, а іноді у 5 років. Мовлення аграматичне, недостатньо фонетично оформлене, малозрозуміле, спостерігається недостатня мовленнєва активність. Відстає експресивне мовлення при відносно благополучному розумінні зверненого мовлення.

Неповноцінна мовленнева діяльність накладає відбиток на формування у дітей сенсорної, інтелектуальної і афективно-вольової сфери. Спостерігається недостатня стійкість уваги, обмежені можливості її розподілу. При відносно збереженій смисловій та логічній пам’яті у дітей знижена вербальна пам’ять, страждає продуктивність запам’ятовування. Вони забувають складні інструкції, елементи і послідовність завдань. Зв’язок між мовленневими порушеннями й іншими сторонами психічного розвитку зумовлює специфічні особливості мислення. Діти відстають в розвитку словесно-логічного мислення.

Без спеціального навчання діти із ЗНМ з труднощами опановують навичками аналізу і синтезу, порівнянням і узагальненням. Разом із загальною соматичною ослабленістю їм властиво і деяке відставання в розвитку рухової сфери, яка характеризується поганою координацією рухів, зниженням швидкості і спритності виконання. Найбільші труднощі виявляються при виконанні рухів за словесною інструкцією. Для дітей із ЗНМ характерне порушення послідовності елементів дії та пропуски його складових частин, спостерігається недостатність координації пальців рук, недорозвинення дрібної моторики, сповільненість .

У дітей дошкільного віку із ЗНМ формування форм спілкування відбувається з запізненням, спостерігаються стійкі труднощі у взаємозв’язку і взаємодії з оточуючими. У дітей не формуєтся, характерне віку, розуміння емоцій, станів, відношень і дій оточуючих та самого себе .

Педагог повинен проектувати такі ситуації мовленнєвого розвитку дитини, в яких з найбільшою вірогідністю можна буде очікувати успішні результати діяльності малюка, поєднані з емоційним комфортом і задоволеністю від реалізації потреб у підтримці, визнанні і любові, в активності та нових враженнях. Успішність взаємодії, закріплення позитивних досягнень розширює сферу застосування досягнень в інших видах діяль­ності.

Дата публікації: 11:23 17.11.2017
Завідувач

Логвіненко Ірина Іванівна

Анонс подій
Подій не заплановано
Публічна інформація
Пошук