Лікар радить

Про режим дня

Ще з раннього віку дитина привчається жити в певному режимі сну, неспання, годування. Цей природний ритм відображається на її організмі та здоров'ї. Коли вона хоче спати - тре очі. При відчут­ті голоду - просить їсти. Якщо дитина виспалась і нагодована, то добре почувається і грається. Малюка цікавить угамування влас­них відчуттів: "Коли я буду їсти?" Дитина ще в 3-4 роки тягне будь-що до рота. Мабуть, перевіряє, їстівне воно чи неїстівне і яке на смак. Вибірково ставиться до різних продуктів, страв. Любить спати, коли хочеться, часто всупереч часу, визначеному дорослими. Деякі діти відмовляються від денного сну або не можуть заснути, коли їх вкладають спати. Не поспавши, капризують, конфліктують з однолітками та дорослими. Надокучають дорослим запитанням: "Чому треба спати?" Можуть порівнювати себе з іншими: "І ти будеш спати, і собачка" тощо.

Складіть для дитини індивідуальний режим дня. Він може змінюватися залежно від потреб дитини та умов життя в сім'ї. Проте тривалість сну і прогулянок на свіжому повітрі має залишатися незмінною. Не забувайте, що, наприклад, звичка лягати спати та вставати в один і той самий час сприяє швидкому засинанню та легкому пробудженню. Читайте дітям твори художньої літератури про користь сну для здоров'я (Н. Забіла "В лісі є зелена хатка"). Зверніть увагу дітей, що, поспавши, набираєшся сил і здоров'я. Забезпечуйте достатній для дитячого організму сон. Правильно організовуйте чотириразове харчування за режимом дня дитини. Допоможіть зрозуміти дитині, що вчасно і правильно харчуючись, не допускаємо хвороб або лікуємось. Наприклад, морквяний сік поліпшує зір, капустяний листочок знімає головний біль, зменшує набряки. Організовуйте активне життя в період неспання: ігри, заняття тощо.

Здоров’я дитини – багатство родини

Хто з батьків не хоче бачити свою дитину здоровою, фізично розвиненою? Проблема формування здоров’я дітей дошкільного віку, його охорони, зміцнення була і є актуальною. Здоровою і щасливою має бути кожна дитина, від якості й повноцінності фізичного зростання залежить усе її життя. Якщо дитина має міцне здоров’я, повноцінний фізичний розвиток, це буде твердим підґрунтям її подальшого розвитку, основою оволодіння загальнолюдськими цінностями, формування її розумового, творчого потенціалу та власного особистісного становлення.

«Як нема здоров’я й сили, то цілий світ не милий», «Здоровому все здорове»,- йдеться у прислів’ях.

Цінність його людина нерідко усвідомлює лише тоді, коли воно частково втрачене. Навчити дитину змалку берегти своє здоров’я – завдання батьків і педагогів. Саме тому ми в дошкільному закладі приділяємо велику увагу фізичному вихованню малюків.

Фізичне виховання дітей можна умовно поділити на три складові:

загартування;

фізкультурно-оздоровлювальна робота;

виховання культурно-гігієнічних навичок.

Загартування – це система заходів, спрямованих на підвищення імунітету дитини.

У дошкільному закладі проводяться такі види загартування:

максимальне перебування на свіжому повітрі;

ранкова гімнастика, гімнастика після сну;

миття рук до ліктя холодною водою;

ходьба босоніж;

обливання ніг.

Перебування дитини в садочку починається з ранкової гімнастики. Вона забезпечує оздоровчий вплив і формує звичку до щоденного виконання фізичних вправ. До неї входять вправи для різних груп м’язів.

Після денного сну діти роблять гігієнічну гімнастику з елементами корекції. Кількість і тривалість вправ такі ж, як і в ранковій гімнастиці. Окрім цього, до комплексу вводять вправи для запобігання порушення постави (ходьба по ребристій дошці,доріжці з квасолі, гороху, каштанів, масаж стоп ніг масажерами, м’ячиками, гімнастичною палицею). Важливо поєднувати гімнастику із за гартувальними процедурами.

Рухливі ігри – це важливий засіб фізичного виховання дітей. Вони позитивно впливають на серцево-судинну, дихальну та інші системи організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну. Гра для дитини – це і навчання, і праця, і водночас серйозна форма виховання.

Раз на тиждень здійснюється піший перехід за територію дошкільного закладу.

Для зміцнення здоров’я вихованців щомісяця організовується День здоров’я. Цього дня забезпечується максимальне перебування дітей на свіжому повітрі. Протягом дня малюки охоплені різними формами фізичного виховання. Вранці – ігри середньої рухливості, ранкова гімнастика, заняття фізкультурою (інші заняття цього дня не проводяться). Під час прогулянки проходять різноманітні змагання в іграх та вправах спортивного характеру.

Фізичному розвитку й оздоровленню дітей приділяється велика увага і під час інших видів роботи з дітьми:

фізкультурні паузи між заняттями у вигляді рухливих ігор, вправ та ігор зі спортивним ухилом;

фізкультурні хвилинки на занятті;

вправи дихальної гімнастики;

створення умов для самостійної рухливої активності дітей протягом дня.

Як відомо, першими вихователями дитини є батьки. Від того, як вони ставляться до своєї дитини, чого навчають і як розвивають, залежить, наскільки гармонійним буде розвиток малюка.

Батьки і педагоги мають усвідомити важливість фізичного розвитку дітей дошкільного віку, коли закладаються основи здоров’я. Надалі воно лише зберігається то зміцнюється.

Важливим для психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, спричиняє стан комфорту або ж дискомфорту. Деякі батьки не лише не лише не можуть бути взірцем для своїх дітей, а й негативно впливають на їхній психічний стан. Вивчення дитячих неврозів свідчить, що вони взаємопов’язані із психогенною дією сварок між батьками у присутності дітей. Безумовно, найкращий профілактичний засіб – приязні стосунки батьків і дітей, розуміння внутрішнього світу дитини, її проблем, переживань, уміння ставити себе на її місце.

 «Поради батькам з питань фізичного виховання»

·        Будьте для своїх дітей достойним прикладом ставлення до власного здоров’я.

·        Ведіть здоровий спосіб життя.

·        Займайтеся фізкультурою, виконуйте вранці гімнастику.

·        Загартовуйтесь разом з дитиною.

·        Більше перебувайте на свіжому повітрі.

·        Не куріть і не розпивайте спиртних напоїв у присутності дітей. Пам’ятайте: діти повторюють ваші дії.

·        Дотримуйтеся режиму харчування. Зумійте переконати сина чи доньку споживати всі запропоновані їй страви, навіть ті, яких вони не люблять, адже вони корисні.

·        Завжди дотримуйтеся правил гігієни і привчайте до цього дитину.

·        Більше усміхайтеся. Це запорука здорової сім’ї, здоров’я вашого власного й ваших дітей.

·        Наповніть свою душу і серце любов’ю до всіх і всього. Передайте це дітям.

Загартування водою

З давна відомо: якщо поступово, систематично й послідовно протягом тривалого періоду загартову­вати організм, привчати його до змін температури, то він адаптується до холоду, не піддається дії збудників хвороб. Така здатність організму протистояти різнома­нітними подразниками зовнішнього світу стала осно­вою загартування — ефективного засобу зміцнення здоров'я.

Виростити дітей міцними, загартованими, бадьори­ми, з раннього віку долучити їх до прекрасного світу гармонії, сили й краси — почесний і відповідальний обов'язок наставників молодого покоління. Весела усмішка на обличчі дитини — ознака доброго здоров'я.

Одним з найважливіших видів загартування є загар­тування водою, оскільки вона є сильним засобом зміц­нення організму завдяки своїй високій теплопровіднос­ті та теплоємності.

Вода — це джерело здоров'я, еліксир життя. Вона позитивно впливає на центральну нервову систему, знімає втому, надає бадьорості, живить організм. Люди оспівали "живу" воду в легендах і казках. Здавна при поганому самопочутті бризкають холодною водою в обличчя, а при нервовому збудженні дають її випити.

Це універсальний засіб для забезпечення успішної життєдіяльності організму

Цілющі властивості холодної води відомі людям давно, а загартування нею дуже корисне, адже пробуджує цент­ральну нервову систему. Вода — це сила. Холодна вода — жива, вона допомагає організму виробляти тепло.

Загартування водою дає можливість зміцнювати здоров'я дитини. Привчити дітей до холодної води можна під час ігор з водою, таких гігієнічних процедур, як миття рук і ніг, умивання. Температура води знижується посту­пово від +33°С (+28°С) на початковому етапі до +20°С (+15°С) під час умивання обличчя, миття рук, вологого обтирання шиї, обливання водою стіп, усього тіла.

        Добре гартують і розвивають також ігри та вправи у басейні (стаціонарному, а влітку плескальному).

Ефективною загальною загартувальною процедурою є обливання.

           Коли надворі спекотно, бажано обливатися водою на свіжому повітрі, стоячи босоніж на землі. Прохолодна вода пробуджує організм, а обливання нею тренує сер­цевий м'яз, активізує центральну нервову систему.

         Порядок виконання процедури такий. За годину до обливання треба наповнити відра холодною водою, ви­нести на свіже повітря, щоб наситити воду іонами. Діти готують тази та килимки для ніг.

         Потім разом з вихователем роблять фізичні та дихальні вправи: вдих через ніс, пауза, різкий видих ротом.

           По закінченні підготовчих процедур діти об­ливають тіло повністю (краще починати облива­тися з правого плеча) або тільки ноги.

           Після обливання по тілу розливається відчуття тепла. Якщо надворі сонячно і безвітряно, вити­рати тіло не слід, нехай обсохне на повітрі.

           Цю процедуру краще проводити перед обідом або після сну. Важливо, щоб діти виконували ЇЇ радісно, із задоволенням.

Систематичне полоскання горла прохолодною водою з поступовим зниженням температури дає оздоровчий ефект. Під час цієї процедури вода вимиває залишки їжі та слиз, а також виконує масаж мигдалин, задньої стінки глотки. Привчати дітей до полоскання рота, а потім і горла водою кімнатної температури слід уже з 2-3 років. Процедурипочинають проводити при температурі води + Зб°С у молодшій, се­редній групах та + 25°С у старшій, поступово знижуючи її на 1 -2 °С кожні 3-4 дні та доводячи до +18 °С та +15 °С. Відповідно тривалість процедури становить 1-6 хвилин. Полощуть горло вранці після їди.

         Для підсилення лікувально-профілактичного ефекту, наприклад, у період епідемії грипу, за призначенням лікаря у воду для полоскання можна додавати кухонну сіль (1 столова ложка на літр води) і йод (10 крапель на літр води), а також лимонний сік або відвар трав.

Корисно поєднувати загартування повітрям і водою, застосовуючи комбіновані впливи (одразу ж після повіт­ряної ванни проводиться водна процедура).

Діти віком від 3-х років після ранкової гімнастики вмиваються. Для дуже спокійних, дещо уповільнених дітей особливо корисне загальне обмивання. Загарту­вання водою завжди треба починати з менш сильної процедури — обтирання, а за кілька днів чи тижнів вже переходити до обливання.

     У літній період прогулянка обов'язково закінчується загальною водною процедурою — обливанням. У хо­лодну пору року загальне обливання після прогулянки можна замінити вмиванням.

     Повітряна ванна або прогулянка обов'язково має пе­редувати водним процедурам. Зворотна послідовність радше зашкодить, тому що після контакту з водою, на­віть при досить ретельному витиранні сухим рушником, шкірні ^покриви продовжують випаровувати вологу й при цьому віддають більше тепла, ніж до водної проце­дури. Повітряна ванна, як і прогулянка, може проводи­тися безпосередньо після обливання тільки влітку, коли надворі спекотно. Загалом же після водної процедури треба вдягати дітей тепло, відповідно до сезону.

        Замітки про імунітет, або чому хворіють улюблені діти

Жодними загартовуваннями і способами життя повністю запобігти дитячим хворобам не можна. Кожна людина у своєму житті має справу з безліччю мікробів. Поки до більшості з них в організмі не буде вироблений імунітет, інфекційні хвороби неминучі. Але завжди знайдеться мікроорганізм, від якого не має захисту. Тому хворіють усі - і діти, і дорослі. І абсолютно не принципово - хворіти і не хворіти. Важливо , як хворіти-наскільки часто і наскільки важко.

       Значення слова „імунітет” із теоретичних, медичних позицій пояснити досить важко. Але для нашого з вами взаєморозуміння достатньо такого: імунітет - це здатність організму захищатися. Захищати від всього , що для організму не є природним: від вірусів і бактерій, від отрут, від деяких ліків, від тих, що утворюються в самому організмі аномалій (ракових клітин, наприклад). Як це робиться і що при цьому утворюється – хай знають лікарі.

       Ви повинні знати про те , що у новонародженого майже така сама кров, як у його матері, тобто він уже має природжений імунітет до тих інфекційних хвороб, що перенесла мама. Проте це ненадовго, місяці на 3-4 або на 6 (при природному вигодовуванні, зрозуміло). Тому правильно виховувати дитину дуже бажано з моменту народження, щоб до 3-6 місяців зробити її здатною боротися з інфекційними хворобами.

       Не викликає сумнівну і той факт, що на сам процес формування імунітету впливає ціла низка природжених чинників, що залежать як від стану здоров’я мами і тата, так і від перебігу вагітності. Дорослі, і це не жаль, типово, замислюються про дитячий імунітет після того як дитина захворіє (принаймні , дуже і дуже малоймовірно , щоб зачинаючи дитину, майбутні батьки думали саме про це). Висновок однозначний-міркуючи у цій статті про імунітет, ми зважаємо на те, що дитина вже є, і не заглиблюватимемося в подробиці, на які ми вже жодним чином не можемо вплинути.

       Батьки зобов’язані знати, що головною й абсолютно унікальною відмінною рисою новонародженого є його здатність пристосовуватись до умов навколишнього середовища. Дитина, яку ви принесли з пологового будинку, незначним чином відрізняється за здібностями відстоювати своє право на життя від такого самого малюка, який з’явився на світ де-небудь у печері багато років тому. Діти і дотепер благополучно народжуються на світ у юртах, чумах і вігвамах (пустелях, джунглях, горах, тайзі, тундрі тощо). Новонароджений мало чого боїться , тому що до всього може пристосовуватися, якщо йому трішечки допомогти.

       Коли ж пристосовуватися немає до чого (ситно, чисто, тепло, не холодно)- системи пристосування просто припиняють функціонувати. Якщо протягом перших двох-трьох місяців життя ви створите для дитини комфортні умови, то надалі існувати без таких умов їй буде дуже і дуже важко.

     А життя людське все-таки не дуже коротке. І на шляху вашого малюка рано чи пізно з’являються протяги і калюжі, спекотне сонце і мокрий сніг із дощем, необхідність відвідування дитячого садочка (школи). Хто, озирнувшись навколо, може бути абсолютно переконаний у тому, що не доведеться нашим дітям мерзнути в окопах і прати в ополонці білизну.

     Вочевидь, що здатність людини протистояти інфекціям визначається імунітетом, вираженість якого залежить, перш за все від способу життя. Природжена або набута недостатність імунітету виявляється чистими хворобами і що цілком резонно, сприяє появі у батьків бажання цілком природне, особливо якщо вже встигли розгубити все те , що дала природа новонародженому . У решті решт, ну розгубили, ну пішов потяг! Але необхідно щось робити!

     Робити необхідно. А спершу знати, що стимулятори імунітету розподіляються на фармакологічні та фізіологічні. Фармакологічні – це конкретні ліки, фізіологічні – це деякі форми нормального (природного , фізіологічного) способу життя , що дозволяють підсилити імунітет.

     Загальний життєвий тонус , загальний рівень здоров’я багато у чому визначається рівнем енерговитрат організму, навантаженням на всі основні системи - і легені, і суглоби та ін. – усе це повинно працювати. Ну а якщо все працює , то вводяться в дію закони, що дуже близькі до технічних, - для воза реактивний двигун не потрібен, але при хорошому моторі цілком логічними є хороші колеса. Коротше кажучи, імунітет-це не абстрактне поняття. Це конкретна система організму, конкретні органи, що синтезують абсолютно певні захисні речовини. І робота цих самих органів багато в чому залежить від того, як і з яким навантаженням працюють інші системи, про які ми знаємо, які бачимо, які відчуваємо.

       А зараз давайте замислимося . На що дитина витрачає енергію?

·        На зростання і розвиток;

·        На рухову активність;

·        На підтримку температури тіла.

       А що стосується зростання і розвитку - на це ми особливо вплинути не можемо (тут більше вплив генів, гормонів). Але рухова активність! Починати або погуляти? А підтримка температури тіла-одягнути або не одягнути?

       І ще одна аналогія з технікою. Чи неправда, безглуздо заправити повний бак бензином і поставити машину в гараж на рік? А навпаки в дитину їжі та загнати в ліжко-це як?

       У жодному з трьох зазначених напрямів недопустимий екстремізм – не варто свідомо морити дитину голодом, примушувати бігати по 30 км на день і виганяти роздягненою на мороз. Але більш важливо інше: протилежні дії ( надмірні їжа та тепло, обмеження рухової активності) дуже швидко призводять до придушення імунітету (часті інфекційні хвороби) або до неправильності імунітету, тобто, начебто реагує, але не так, як слід (алергічні або інфекційно-алергічні хвороби).

       Але чим, скажіть виявляється в нашій країні любов до дітей? Так зрозуміло чим кращий одяг, краща їжа (і те, й інше в достатній кількості), найкрасивіші іграшки (нічого по вулиці бігати, адже татко скільки грошей на „Лего” витратив), а навчання –нам школи замало. Нам би ще японський вивчити та навчитися грати на скрипці.

   У цілому відповідь на питання „Чому хворіють улюблені діти?” стає більш – менш зрозумілою. І буде цілком логічно, якщо читачі сприймуть цю статтю не як керівництво до дії, а як інформацію до роздуму.

 Давайте боятися правильно!Про інфекційну лікарню

Інфекційну лікарню бояться всі-навіть ті, чия нервова система уціліла, незважаючи на перебудову й епоху побудови незалежності.

         І в цьому немає абсолютно нічого дивовижного, оскільки прикметник „інфекційний” є еквівалентним на побутовому рівні до іменника „зараза”. Страшні асоціації виникають у людських головах, якщо виникає необхідність класти власну дитину до інфекційної лікарні або лягати туди самому: холерні та тифозні бараки; чума яка колись знищила половину Європи; віспа, що спустошує міста; лікарні самовбивці в протигазах та ін.

         Автор, чесно кажучи , чудово розуміє страхи населення . Пригадую, ще в студентські роки довелося вперше потрапити на заняття до шкірно-венерологічної лікарні. Основних відчуттів два: по-перше, наполегливе бажання чухатися і по-друге, внутрішня переконаність у тому, що будь-які спроби продовження роду допустимі тільки методом щеплення. Але в міру накопичення інформації й свербіння, і прагнення до щеплення минають.

       З інфекційною лікарнею ситуація аналогічна, оскільки більшість страхів абсолютно не обґрунтована й спричинена загальним нерозумінням елементарних речей. Здебільшого позбутися страхів можна лише викладанням у середній школі простих основ медицини, але... Усі стикаються з простудами і вітрянками, не розуміючи, що це таке, і в той же час усі вивчають синуси і косинуси, але мають справу з ними одиниці.

       Отже, спробуємо боротися зі страхами за допомогою наполегливого опанування знань.

       Перш за все звернемо увагу на основний і найбільший страх-боязнь чимось заразитися, адже саме це принципово відрізняє інфекційну лікарню від решти лікарень.

       Зауважимо, що кількість летючих інфекцій, тобто таких, що передаються повітрям швидко і на великі відстані, дуже невелика. Це по-перше, три відомі дитячі хвороби - кір, краснуха і вітряна віспа, а по-друге, чума віспа натуральна. Доводжу до відома особливо полохливих співвітчизників, що натуральної віспи на земній кулі за декілька десятиліть не зафіксовано жодного випадку (навіть щеплення від неї робити припинили), а чума - це така річ, що коли вона з’явиться у вигляді епідемії, то не існуватиме особливої різниці між інфекційною лікарнею і вашою квартирою в дев’ятиповерхівці.

       Отже про кір, вітрянку і краснуху. В інфекційній лікарні ці хвороби лікуються досить рідко, оскільки перебігають, як правило, легко, не вимагають особливо складних способів терапії та цілком благополучно доліковуються вдома. Якщо хворий все-таки потрапляє в стаціонар, то його поміщають в спеціальні палати (в інфекційних лікарнях палати називають боксами). Особливість цих палат полягає в тому, що кожна з них має окремий вихід на вулицю і герметично ізольована від лікарняних коридорів. Таким чином, дорослий або дитина, яка опинилася в коридорі інфекційної лікарні, не має можливості контактувати з хворими, який підхопив летючу інфекцію.

       До речі відділення інфекційної лікарні мають чітку спеціалізацію, що залежить від способів можливого зараження , а способів таких урешті-решт усього два-краплинний (тобто через повітря , а уражається, найчастіше горло,

бронхи, легені) і кишковий, або так званий фекально-оральний (тобто через рот, уражається, як правило, шлунок і кишечник).

       Для зараження краплинною інфекцією, а це дифтерія, кашлюк, скарлатина, ангіни, деякі менінгіти і дещо ще , необхідне перш за все досить тісне контактування з хворим (відстань-один, максимум два-метри) й активний обмін думками, що супроводжується обціловуванням, обкашлюванням та обризкуванням співрозмовника слиною. Для зараження кишковою інфекцією — страшною холерою, не такими страшними, проте також досить неприємними дизентерією, сальмо­нельозом, вірусним гепатитом (жовтяницею) необхід­но, щоб збудник хвороби потрапив до вас у рот. Досягти цього нескладно — можна, знову-таки, ніжно поцілувати хворого, можна поїсти з ним з одного посуду, можна за­бути про існування мила й необхідності мити руки. 

Ще раз звертаю вашу увагу: ми зараз говоримо не про те, як у принципі уникнути інфекційної хвороби, а про цілком нормальний людський страх щодо можли­вості зараження під час госпіталізації до інфекційної лі­карні або під час її відвідувань. Наголошую на тому, що ніколи і за жодних обставин неможлива ситуація, при якій в одну палату медичні працівники свідомо помістять хворих із різними інфекційними хворобами.

Заразитися в інфекційній лікарні можна двома способами:

1) коли не дотримується елементарна дисципліна й відвідувачів однозначно не влаштовує спіл­кування через віконце;

2) коли відсутні елементарні санітарно-гігієнічні навички, що виявляються в неро­зумінні необхідності мити руки та їсти з окремого посуду.

Таким чином, саме поняття інфекційної лікарні до­сить умовне. Озирнемося навсібіч — виявляється, лі­карні здебільшого займаються лікуванням саме інфек­ційних хвороб! Це абсолютно всі запалення легенів, нежить і бронхіти. Тонзиліти і гайморит, який лікують отоларингологи. Енцефаліт, від якого рятують невропа­тологи. Гнійна хірургія. Запальні захворювання, з яки­ми борються гінекологи. А в основі виникнення вира­зок і гастритів — також бактерії. Про туберкульозні та ве­нерологічні диспансери ми взагалі не згадуватимемо.

Відмінність полягає лише в тому, що численні мі­кроорганізми (віруси, бактерії, гриби та ін.) при одних хворобах відносно легко передаються від людини до людини, а при інших заразливість значно менша.

Перші лікують в інфекційних лікарнях, другі — у решті лікарень. Але не боятися потрібно, а знати і розуміти, що шляхи профілактики інфекційних хвороб, дуже бажа­ні в побуті, є абсолютно обов'язковими за необхідно­сті лікування в інфекційній лікарні або під час її відвід­ування.

До речі, слід зазначити, що будь-який страх, із точ­ки зору здорового глузду, повинен бути реалізований у конкретні дії. Уже якщо такою страшною є інфекційна лікарня, то давайте докладемо всіх зусиль для того, щоб у неї не потрапляти,— робити щеплення, не їсти все під­ряд і не купувати будь-що, своєчасно звертатися по ме­дичну допомогу, пам'ятати про безпечний секс, мити ру­ки, правильно зберігати продукти тощо.

Коротше кажучи, давайте боятися правильно — не лікарні та лікарів, а власної ліні й незнання!

І ще, про дуже важливе...

Деякі інфекційні хвороби зустрічаються сьогодні від­носно рідко, тому у лікарів, які не працюють в інфекцій­ній лікарні постійно, абсолютно відсутній досвід їх діа­гностики — наприклад дифтерії. Не можна забувати про те, що основні інфекційні хвороби дуже динамічні — це вам не цукровий діабет або холецистит, де одна й та са­ма симптоматика може спостерігатися впродовж ро­ків. При інфекціях, особливо у дітей, прояви хвороби можуть змінюватися по кілька разів протягом доби, ви­магаючи відповідного коригування лі кувальних заході в. І не дивно, що дільничний педіатр або терапевт просто не в змозі проводити належну терапію в домашніх умо­вах — не тому, що не вміє, а тому, що не може фізично. Тому не нехтуйте напрямом до стаціонару для консуль­тації або госпіталізації, будьте розсудливими!

Щеплення

Для нормальних, розсудливих батьків немає і не мо­же бути жодної дискусії з приводу того, необхідно роби­ти щеплення чи ні. Абсолютно інше питання полягає в тому, що відповід­ні реакції на щеплення цілком залежать від стану орга­нізму дитини. А якщо ви дуже боїтеся, то логіка полягає не в тому, щоб щеплення не робити. Логіка в цілеспря­мованій підготовці організму — нормальному способі життя, природному вигодовуванні, загартовуванні, усу­ненні контактів із джерелами алергії тощо.

Щеплення необхідно проводити у призначені педіа­тром терміни, і чим ви точніше це робите, тим вищою є профілактична ефективність. Це обов'язково слід вра­ховувати під час планування, наприклад, літньої відпуст­ки, непогано б і самим поцікавитися, коли і яке щеплен­ня необхідно робити.

Кожна країна світу має свій, затверджений відпо­відним державним органом, календар профілактичних щеплень. Календар ураховує вік дитини, інтервал між щепленнями і перелік конкретних хвороб, для попере­дження яких щеплення, власне кажучи, і роблять.

В організм уводиться особливий медичний препа­рат — вакцина. У відповідь на введення вакцини орга­нізм виробляє особливі клітини — специфічні антитіла, які захищають людину від відповідної хвороби.

Кожна з вакцин має свої терміни, свою схему і свої шляхи введення (через рот, внутрішньом'язовий, підшкірно, внутрішньошкірний).

На кожну вакцину організм реагує по-різному. У де­яких випадках одного щеплення цілком достатньо для вироблення тривалого імунітету. В інших — необхідні багаторазові введення. Звідси виникли два медичних слова — вакцинація і ревакцинація. Суть вакцинації - досягнути вироблення специфічних антитіл у кількості, що є достатньою для профілактики конкретної хвороби.

Але цей стартовий (захисний) рівень антитіл поступово зни­жується, і потрібні повторні введення для підтримки потріб­ної кількості їх (антитіл). Ось ці по­вторні введення вакцини і є ревак­цинацією.

Тепер декілька слів про конкретні щеплення від конкретних хвороб.

Найперше щеплення — це ще­плення проти туберкульозу (знаме­нита протитуберкульозна вакцина на­зивається БЦЖ).

Вона, як правило, робиться безпосередньо в полого­вому будинку на 4-7-й день після народження, одноразово. Надалі, теоретично, ревакцинація здійснюється у 7,12 і 16-17 років. Чому теоретично? Питання проте, робити або не робити ревакцинацію проти туберкульо­зу, багато в чому залежить від реакції Манту. Цю реак­цію роблять дітям щорічно, але більшість батьків не ро­зуміють, що це і для чого призначено.

Справа в тому, що практично кожна людина рано чи пізно інфікується бактерією туберкульозу, тобто мікроб потрапляє в людський організм. Але сам факт інфіку­вання зовсім не свідчить про те, що людина захворі­ла на туберкульоз. Припустімо, мікроб потрапив в орга­нізм, а він, завдяки тому самому щепленню, має за­хисну кількість антитіл — ось хвороба і не розвивається, хоча туберкульозна бактерія присутня.

Реакція Манту — це не щеплення, це проба на інфікування туберкульо­зом. Вираз «не щеплення, а проба» є дуже принципо­вим. Після проб не буває загальних реакцій — не під­вищується температура, не змінюється самопочуття. Місцева реакція, тобто безпосередньо в тому місці, ку­ди вкололи, цілком може виникнути, власне для цього проба і робиться.

Якщо в організмі туберкульозних бактерій немає - проба негативна, а після інфікування вона стає пози­тивною.

Як усе це здійснюється на прак­тиці? Дитині щорічно роблять ре­акцію Манту, вона, зрозуміло, негативна, але може статися так, що з негативної проба ста­не позитивною. Медики на­зивають це віражем тубер­кулінової проби, і цей самий віраж рано чи пізно трапля­ється практично у всіх людей, але в одного в 3 роки, а в ін­шого — у 12 або 19. Ось тут і виникає вельми відповідаль­на ситуація. Необхідно отрима­ти відповідь на дуже принципо­ве питання: людина інфікувала­ся, але не захворіла завдяки тому, що має імунітет, або зараження при­звело до виникнення захворювання — захисних ан­титіл бракувало.

Відповідають на це питання лікарі, фахівці з туберку­льозу (фтизіатри). Для цього дитина проходить огляд, бе­руться певні аналізи, за потреби робиться рентгеногра­фія органів грудної клітки. Залежно від результатів лікар робить відповідний висновок. Виявлено туберкульоз -лікуємо туберкульоз, сумнівні результати — курс профі­лактичного лікування особливими протитуберкульоз­ними антибіотиками, усе гаразд — то все гаразд, але ревакцинації тепер уже робити не варто — протитубер­кульозний імунітет підтримуватиметься вже не вакци­ною, а мікробом, який безпосередньо потрапив в орга­нізм. А завдання медиків — не упускати таку дитину з по­ля зору, поставити на облік і регулярно оглядати, щоб вчасно виявити ситуацію, коли організм не зможе впо­ратися і таки доведеться лікувати.

У віці близько 3 місяців починають робити щеплен­ня безпосередньо в поліклініці. За три введення з ін­тервалом в 1-1,5 місяця здійснюють вакцинацію відразу від чотирьох хвороб — поліомієліту (вакцина рідка, її капають до рота) і коклюшу, дифтерії та прав­ця — тут уже укол. Використовується вакцина, яка нази­вається АКДП: один препарат і відразу від трьох захво­рювань (К — коклюш, Д — дифтерія, П — правець). На другому році життя проводиться ревакцинація від усіх цих хвороб.

В однорічному віці робиться щеплення від кору, у 15-18 місяців — від паротиту (свинки).

Календар профілактичних щеплень постійно перегля­дається. Це залежить від епідемічної ситуації, появи но­вих вакцин, наявності засобів у держави. Сучасний ка­лендар передбачає, наприклад, щеплення проти гепа­титу В, але їх майже ніде не роблять — бракує грошей на вакцину. Конкретно терміни проведення конкретних щеплень ви завжди можете уточнити у вашого педіатра.

На будь-яке щеплення (будь-яке!) може виникну­ти реакція організму — підвищення температури тіла, відмова від їжі, млявість. Це нор­мально: організм виробляє імуні­тет (захист) до конкретної хвороби.

Одні вакцини переносяться ду­же легко і майже ніколи не дають серйозних реакцій, типовий при­клад — вакцина проти поліомієлі­ту. Уведення інших препаратів, на­впаки, часто супроводжуєть­ся вираженим підвищенням температури і істотним пору­шенням загального стану ди­тини знову-таки, типовий приклад — коклюшний компо­нент вакцини АКДП.

Для батьків дуже важливо усві­домлювати принципову різницю між реакцією на щеплення і усклад­ненням після щеплення.

Реакції на вакцинацію, в тому чи іншому ступені про­яву, просто мусять бути, і це, як ми вже зазначили, абсо­лютно нормально.

Що ж таке ускладнення? Ось це якраз те, чого бути не повинно, що украй рідкісне. Не повинно бути ані судом, ані втрати свідомості, ані температури вище ніж 40 °С. Не повинна дитина покриватися від ніг до голови виси­пом, а в тому місці, куди вкололи, не повинно бути жод­них нагноєнь.

Ускладнення після щеплень — це завжди серйозно. Кожен такий випадок детально аналізується, ціла лікарська комісія вирішує, чому так вийшло і що ж робити далі? Робити щеплення чи ні, якщо робити, то яким пре­паратом і від яких хвороб.

 Коли можна і коли не можна робити щеплення?

Перш за все пам'ятати, що будь-яке щеплення ро­биться дитині, в якої у цей момент немає жодної гострої інфекційної хвороби — ані нежиті, ані проносу, ані ви­сипу, ані підвищення температури тіла. Чому важли­вою є саме відсутність інфекційної хвороби? Тому що будь-яка вакцина — це навантаження на імунітет. Для того щоб відреагувати на щеплення правильно і виро­бити достатню кількість антитіл, організм повинен бу­ти більш-менш вільним від інших справ, у свою чергу, пов'язаних із виробленням імунітету. Звідси два висно­вки: якщо у дитини нога в гіпсі, то це не є протипоказан­ням до щеплення. Якщо будь-яка, нехай навіть інфек­ційна хвороба, перебігає з нормальною температурою і з непорушеним загальним станом організму — зрозу­міло, що така хвороба не приховує в собі істотного на­вантаження на імунітет і не є протипоказанням до вак­цинації.

        Із наведеного правила є винятки. Деякі інфекцій­ні хвороби специфічно вражають саме ті клітини люд­ського організму, які відповідають за вироблення іму­нітету. Це, наприклад, вітряна віспа та інфекційний мононуклеоз. Якщо у дитини вітряна віспа, то нормаль­на температура і задовільний загальний стан все одно не є приводом для того, щоб робити щеплення. Але ви­няток лише підтверджує правило — помірне шмигання носом при загальному бадьорому стані цілком дозволяє робити щеплення.

     Деякі перенесені дитиною інфекційні хвороби ви­кликають тривале ослаблення захисних сил організ­му, і це, у свою чергу, є протипоказанням до проведен­ня щеплень на певний термін (близько 6 місяців після одужання). До таких хвороб належать менінгіт, вірус­ний гепатит, уже згаданий нами інфекційний монону­клеоз.

     У той же час робити або не робити щеплення — пи­тання, що стосується тільки компетенції лікаря. Для кож­ної хвороби—алергічної, природженої, неврологічної та ін. — розроблені відповідні правила: як, коли і чим роби­ти щеплення. А як підготуватися до щеплення?

     Спеціально нічого робити не варто. Ну хіба що всіля­ко уникати експериментів щодо їжі — жодних нових про­дуктів не давати. Дітям, схильним до алергічних реак­цій, у деяких випадках за два-три дні до вакцинації лі­карі призначають протиалергійні препарати і глюконат кальцію. Підкреслюю: це призначають саме лікарі. По­радитися з педіатром можна і потрібно, але виявляти ін­дивідуальну ініціативу не слід.

     Оскільки місце уколу один-два дні небажано мочити, добре було б перед відвідуванням поліклініки (напере­додні увечері) здійснити повноцінну гігієнічну ванну.

Дії після щеплення

Намагатися трохи недогодовувати (за наявнос­ті апетиту) або годувати тільки по апетиту (якщо апетит знижений або відсутній). Більше пити, наприклад, міне­ральну воду, компот із сухофруктів, зелений, фруктовий, ягідний чай.

Чисте прохолодне вологе повітря.

Температура тіла нижче ніж 37,5 °С цілком дозво­ляє гуляти на свіжому повітрі.

Максимально обмежити спілкування з людьми -дитина виробляє імунітет, її організм зайнятий. Інші мі­кроби нам зараз небажані. А джерело цих інших мікро­бів — інші люди.

При підвищенні температури тіла та істотному по­

Якщо дитина після щеплення захворіла

   У п'ятницю Петрикові зробили щеплення, у понеділок він почав кашляти, а в середу лікар поставив діагноз «запалення легенів». Одвічні зіпитання: чому це відбуло­ся і, зрозуміло, хто винен?

     З точки зору батьків, винне у всьому щеплення — цей факт очевидний і лежить на поверхні — заглиблювати­ся не дуже хочеться. Насправді вірогідних причин три:

1. Неправильні дії безпосередньо після щеплення.

2. Додаткове інфікування, найчастіше гостра респі­раторна вірусна інфекція на тлі «зайнятого» імунітету.

3. Зниження імунітету взагалі «завдяки» відповідному вихованню.

Так хто винен і що робити, щоб цього не відбулося? Питання риторичне, адже очевидно, що здатність дити­ни нормально реагувати на щеплення багато в чому залежить від системи догляду та виховання. А це вже повністю в компетенції батьків.

 Лечим насморк и кашель

Насморк — симптом огромнейшего числа болезней, и наверняка среди читателей не найдется никого, кто бы ни разу не испытал насморка на себе.

     Физиомическая основа насморка — повышенная выработка оболочками носовых ходов слизи. Причины вьииеуказанной «повьшенной выработки» могут быть саме разные — инфекции (вирусные и бактериальные), алергія (на что угодно), просто повышенное содержание пыли во вдыхаемом воздухе.

       Кстати, шмыганье носом — не всегда болезнь. Так, например, любые активные рыдания и связанное с этим повышенное образование слез неминуемо приводит к необходимости срочно воспользоваться носовим платком — «лишние» слезы сбрасываются в полость носа че­рез так называемый слезо-носовой канал.

       Наиболее частой причиной насморка являются острые респираторные вирусные инфекции. Избыточная слизь, получившая название «сопли», на самом деле представляет собой один из способов борьбы организма с вирусом. Дело в том, что в слизи в огромном количестве содержатся особые вещества, нейтрализующие вирусы.

         Совершенно другой вопрос состоит в том, что эти ве­щества могут успешно действовать только тогда, когда слизь имеет строго определенную консистенцию — ког­да не густая. Если же слизь высыхает — например, в комнате тепло й сухо или у пациента очень високая темпе­ратура — толку от такой слизи никакого, наоборот,— высохшая или просто густая слизь представляет собой богатую белком жидкость, в которой очень удобно раз-множаться бактериям. И этот переход вирусной инфек­ции в вирусно-бактериальную несложно заменить по изменившемуся цвету соплей — они   становятся зеленоватыми или желтовато-зелеными.

         Таким образом, если причина насморка — вирусы, од­нозначно следует заключить: лекарств от насморка нет и быть не может. Сопли при вирусной инфекции нужны, ведь они, как мы уже поняли, нейтрализуют вирусы. За­дача — сохранить оптимальную вязкость слизи — много пить, дышать прохладннм чистим и не сухим воздухом (мыть полы, проветривать, использовать увлажнители). Для предотвращения высыхання слизи можно

использовать и лекарственные препарати — пиносол, эктерицид, обычный физиологический раствор (ориентировочно 1 чайная ложка соли на 1 литр кипяченой воды). Последние два препарата — не жалеть — по пол. пипетки в каждую ноздрю каждый час.

         Следующая, и по частоте и по актуальности причина насморка — аллергия. Что конкретно вызвало аллергический насморк — принципиального значення для дальнейших действий не имеет (стиральный порошок, домашние животные, что-то цветет, что-то пахнет й т. д.) Главное попытаться незамедлительно расстаться с предполагаемым источником аллергии. Если же зто невозможно — что ж, придется использовать лекарствен­ные препарати.

         Принципиальный факт состоит в том, что очень зффективные лекарства от насморка действительно существуют и устранить насморк, по крайней мере, временно, не составляет особого труда. Имеется целый ряд лекарственных препаратов, получивших название «сосудосуживающие средства для местного применения». Закапывание или ингаляция этих препаратов в носовые ходы быстро приводит к сужению сосудов слизистой оболочки носа. Как следствие, уменьшается, во-первых, отек слизистой оболочки носа и, во-вторых, количество слизи, продуцируемой клетками этой самой слизистой оболочки. Результат быстрый й конкретний — восстанавливается носовое дыхание и перестают бежать сопли.

       Примеры сосудосуживающих препаратов: нафтизин, санорин, галазолин, ксилометазолин, назол, тизин, отр-вин, леконил, африн, адрианол и т. д. (еще десятка два наименований точно можно написать). В целом и ме-ханизмы действия, и побочные эффекты очень похожи. Различия — в силе и в продолжительности лечебного воздействия.

       Использование сосудосуживающих препаратов требует определенных знаний, какими мы сейчас и поделимся.

       1. При использовании любых сосудосуживающих препара­тов довольно быстро развивается   привыкание, требующее   увеличения доз и более час­того использования. Следствие —' развитие побочных   эффектов, связанных с тем, что почти все эти лекарства в большей или меньшей степени обладают не только местным воздействием на сосуды слизистой   оболочки носа, но и общим — на сосуды всего организма.

         2. При соблюдении правил приема — не превышаются рекомендуемые дозы, общая продолжительность использования (не болем 7 дней) — побочные явления встречаются редко.

         3. Побочные явления бывают местные и общие. Местные — отек слизистой оболочки носа, жжение, чихание, покалывание в носу, сухость во рту. Общие — сердцебиение, нарушения сердечного ритма, расстройства сна, головокружение, повышение артериального давлення, нарушение зрения, рвота, депрессия... (без комментариев).

       4. Используя сосудосуживающие препараты у детей, помнийте о том, что: а) существуют специальные детские формы, отличающиеся от взрослых меньшей концентрацией активного вещества в растворе (нафтизин для де­тей, галазолин для детей); б) многие сосудосуживающие препараты детям, особенно до 2-х лет, противопоказаны (советуйтесь с врачом, в крайнем случае, читайте инструкции).

       По большому счету, тема настоящей статьи — «лекар­ства от насморка» — вполне может быть исчерпана именно перечнем сосудосуживающих средств. Уж слишком быстрый й конкретный эффект: насморк єсть — закапа­ли в нос нафтизин или «пшикнули» назол — насморка нет. Но ведь причини насморка остаются!

       С зтой точки зрения, воздействие не на следствие (то єсть, симптом болезни — насморк), а на причину болезни, например, на выраженность аллергических реакций, тоже может быть расценено как лечение насморка. И в этом аспекте и глюконат кальция, и антигистаминные средства — тоже лекарства от насморка. А еще можно разжижать густую слизь — ведь всем хорошо известные отхаркивающие средства (ацетилцистеин, карбоцистеин,

амброксол) действуют не только на уровне бронхов, но и на уровне носа.

       Имеются противоаллергические средства для местного применения — их используют при сезонном и кругло-годичном а ринит — воспаление слизистой оболочки носа, проще говоря, зто й єсть на­сморк. Примеры — аллергодил, кромогексал, кромоглин. Выраженное местное противоотечное й противовоспалительное действие оказывают препарати, содержащие глюкокортикоидные гормоны,— например, беконазе, назакорт, фликсоназе.

       Имеются комплексные лекарства, содержащие сразу несколько активных компонентов. Так дозированный аэрозоль со сложным названием ринофлуимуцил включает в себя сосудосуживающий компонент й ацетилцис­теин, разжижающий густую слизь; препарат бетадрин содержит антибактериальный, антиаллергический й со­судосуживающий компоненты.

       Список препаратов можно продолжать еще очень и очень долго. Но разобраться с тем, что лучше й что требуется именно, вам сможет только квалифицированный врач. А множество названий лекарств мы привели лишь для того, чтобы убедить читателя в немалых возможностях современной медицины.

       Главных же выводов из настоящей статьи два.

Первый состоит в том, что лечение насморка не так просто, как может показаться на первьій взгляд, ибо страдающий субьект с флакончиком нафтизина в дрожащей руке удивительно напоминает страуса, засунувшего голову в песок и не понимающего диалектической взаимосвязи причины и следствия.

Второй вывод не менее важен — лучшим «лекар-ством» от насморка является врач, который, в отличие от страуса, понимает и осознает диалектическую взаимосвязь причины (конкретной болезни —аллергической, инфекционной) и следствия (всего лишь симптома — на­сморка).

Лекарство «от кашля» 

     Словосочетание «от кашля» мы не даром взяли в кавычки, ибо выражение это для врача означает примерно то же самое и звучит так же смешно, как лекарства «от головы» или, например, «от поноса». Ни один уважающий себя врач не сможет назначить лекарство от кашля, не видя больного и толком не представляя себе, о каком кашле й о какой болезни идет, собственно говоря, речь.

       Робость и нерешительность «малограмотных» врачей успешно преодолевают смелые й особо грамотные работники аптек. Художественные таблички с надписью «от кашля» украшают витрины, заставленные самыми разнообразными средствами — каплями, таблетками, сиро­пами, сборами трав й т. д. На просьбу дать что-нибудь от кашля всегда отреагируют благосклонно — и выбор богат упаковка на любой вкус, и цены на любой кошелек —так что без покупки не уйдете.

       Учитывая тот факт, что по поводу кашля люди не всегда обращаются к врачам (это очень-очень мягко говоря), а лекарства, тем не менее, покупают, позво­лим себе некоторые наставления, ставящие целью ограничить количество   совершаемых ошибок.

       Итак, дыхательные пути любого человека — и больного и здорового — постоянно вырабатывают слизь. Особенно большое количество слизи (ее называют мокротой) образуют слизистые оболочки бронхов. Избыток мокро-ты удаляется при помощи кашля.

       Любое раздражение внутренней поверхности брон­хов, гортани, трахей тоже вызывает кашель.

         Кашель может быть и не связан с дыхательными путя­ми, а появиться при различных заболеваниях центральной нервной системы, когда нарушается работа особого кашлевого центра в головном мозге.

         Несложно заключить, что кашель может быть симпто­мом самых разнообразных заболеваний. Примеры:

•   вирусные и бактериальные инфекции дыхательных путей (ОРЗ, бронхиты, пневмонии, ларингиты, туберкулез й др.);

• аллергические и инфекционно-аллергические заболевания (например, бронхиальная астма)

• опухоли, поражающие любые отделы дыхательных путей;

• химическое раздражение бронхов, например, надышались краской или бензином;

• знаменитая детская инфекционная болезнь — кок­люш, которая, прежде всего, проявляется приступообразным кашлем.

       Список можно продолжать еще очень долго, вспомнить, например, о том, что любое серьезное заболевание сердца приводит к застою крови в легких, повышению образования мокроты и соответственно, к кашлю. Но вывод не сложно сделать уже сейчас — лекарств от кашля просто не существует.

       Не кашель необходимо лечить, а выяснить причину его возникновения и воздействовать непосредственно на источник неприятностей — тут уж, дорогие читатели, вам аптекари не помогут.

       Но при всей актуальности и важности грамотного устранения первопричины болезни следует признать, что кашель сам по себе — штука весьма неприятная, избавиться от него очень хочется каждому, любым способом и как можно скорее.

         Принципиальные основы борьбы с кашлем состоят в том, что имеющиеся лекарственные препарати позволяют воздействовать и на кашлевой центр, и на слизистую оболочку бронхов, и непосредственно на мок­роту.

      Если мы отметили, что кашель организму нужен, логика полноценного лечения, пусть даже самолечения, состоит не в том, чтобы кашель остановить, а в том, чтобы кашель облегчить, сделать его более эффективным. До­биться этого можно, воздействуя на мокроту, ведь чем мокрота гуще, тем труднее ее откашлять. Еще один способ облегчения кашля — улучшить работу слизистой обо­лочки бронхов.

Лекарственные препараты, снижающие вязкость мокроты и улучшающие функционирование слизистых оболочек дыхательных путей, получили название отхаркивающих средств.

       Отхаркивающие средства чаще всего применяются внутрь в виде капель, таблеток, сиропов, некоторые ле­карства выпускаются в свечах, другие предназначены для ингаляций, при тяжелых заболеваниях имеется возможность внутримышечных й внутривенных введений.

       По большому счету, все отхаркивающие средства могут быть разделены на две большие группы — препараты, условно говоря, естественные, природные — на осно­ве лекарственных растений, й разная химия — простая и дешевая, очень сложная, подороже и дорогая. Само собой разумеется, что єсть й комбинированные сред­ства, включающие представителей обеих групп.

         К лекарственным средствам растительного происхождения, обладающим отхаркивающими свойствами, относят корни алтея, солодки, метода, травы термопсиса, фиалки, душицы, чебреца, листья подорожника й мать-и-мачехи, плодьі аниса, побеги багульника, корневища синюхи и девясила, почки сосноые и еще десятки дру­гих. Помимо перечисленного, в любой аптеке вам предложат эффективные, безвредные и мягко говоря, не особенно дешевые препарати на основе лекарствен­ных растений — бронхикум, эвкабал, доктор Мом, геделикс. С учетом «недешевости», несложно догадаться, что лекарства зти импортные, хотя, справедливости ра­ди, следует заметить: растения, лежащие в основе перечисленных препаратов, произрастают й в нашей стране, причем в Красную книгу они не занесены.

       Следующий перечень лекарств я бы назвал «дешевой химией». Слово «дешевая» вовсе не означает неэффективная, напротив, оно указывает на доступность этих средств самому широкому кругу наших не слишком богатых соотечественников. Перечислим названия: калия й натрия йодид, калия бромид, натрия бензоат, амония хлорид, терпингидрат, натрия гидрокарбонат и др.

       Комбинируя эти препараты с лекарствами растительного происхождения, получают по настоящему народные, недорогие й эффективные лекарства. Нашатырно-анисовые капли (анис + аммония хлорид), знаменитые «таблетки от кашля» (трава термопсиса + натрия гидро­карбонат), пертуссин (экстракт чабреца + калия бромид + разное) й т. д.

       Среди современных отхаркивающих средств особое место занимают препараты, обладающие так называемым муколитическим действием. Они способные быстро разжижать мокроту, восстанавливать слизистые оболочки бронхов, восстанавливать нарушенную зластичность легких. Таких препаратов немного, хотя коммерческих названий сотий: бромгексин (флегамин, сольвин, бизолвон), ацетилцистеин (АЦЦ, флуимуцил, мукобене), карбоцистеин (эстивал, бронкоклар, мукосол), амброксол (амбробене, лазолван).

       Итак, осуществив беглый обзор лекарств «от каш­ля», позволим себе общие заключительные рекомендации.

1. Банальная истина, но куда ж от нее деваться: не занимайтесь самолечением! Не кашель необходимо лечить, а конкретную болезнь, одним из симптомов которой кашель и является.

2.   Аптека вообще и работник аптеки в частности не являются тем местом и тем физическим лицом, кому по­ложено рекомендовать лекарства от кашля.

3. Помийте, что эффективное воздействие на мокроту даже самыми современными препаратами невозможно без соблюдения двух обязательных условий: режим чис­того прохладного воздуха и достаточное количество вы-питой жидкости.

4.   Никогда и ни при каких обстоятельствах не используйте самостоятельно препарати, угнетающие кашель. Их использование имеет строгие показання, и без осмотра врача, без тщательного выслушивания легких, без уточнення диагноза можно весьма серьезно навредить.

5. При простудах, бронхитах й разных ОРЗ использо­вание отхаркивающих средств растительного происхож­дения почти всегда безвредно и зффективно.

6.   Результативность используемых растительных препаратов может быть существенно повышена при их сочетании с современными муколитическими средствами (бромгексином, амброксолом и т. д.). Несмотря на минимум осложнений й противопоказаний, совет врача и касательно имени конкретного препарата, и касательно дозы, и касательно длительности применения, может оказаться совсем не лишним (мягко говоря).

7.   Не забывайте о поддержке отечественного производителя. Поверьте, что грудной сбор или, к примеру, пертуссин не менее зффективны, чем заморская «микстура от кашля с подорожником» великого доктора Тайсса, а киевский амброксол ничем не хуже немецкого лазолвана при трехкратной разнице в цене.

 Як узимку не захворіти?

Настала зима.У цей час ми частіше починаємо хворіти на гострі респіратор­ні вірусні інфекційні захворювання. Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) — це група захворювань, що їх викликають віруси, характеризуються переважним ураженням верхніх дихальних шляхів та загальною інтоксикацією організму.

Є багато різновидів вірусів, які можуть викликати ГРВІ. Ко­жен тип вірусу має свою «улюблену» ділянку верхніх дихальних шляхів. Наприклад, вірус парагрипу — носові ходи та гортань, аденовіруси — слизову оболонку дихальних шляхів та тканини.

         Найчастіше ГРВІ мають нетяжкий перебіг. Але ці захворювання і особливо грип небезпечні своїми ускладненнями. Тому не варто нехтувати лікуванням і переносити хворобу «на ногах». Лікування має починатися якомога раніше.

 Що робити, коли дитина захворіла?

По-перше, обов'язково залишити вдома та викликати лікаря. Саме лікар має точно встановити діагноз та призначити відповід­не лікування.

Але загалом потрібно дотримуватись деяких правил.

• Режим хворого повинен бути домашнім, а за наявності ви­сокої температури та інтоксикації — ліжковим. Час сну рекомен­дується збільшити на 1,5—2 год.

•     У приміщенні, де перебуває хворий, має бути достатньо чис­того повітря. Повітря має бути зволоженим, а не сухим. Якомога частіше провітрюйте кімнату та щонайменше двічі на день робіть вологе прибирання.

•     Хворий повинен багато пити. Потреба в рідині під час хво­роби зростає. Споживання великої кількості рідини (неміцний чай, мінеральна вода без газу, фруктовий сік, розведений во-

дою, морс, настої трав) запобігає висиханню слизової оболонки носа та горла, сприяє розрідженню мокротиння, потовиділенню та зниженню загальної кількості токсинів у крові.

• Дуже важливе раціональне харчування хворого, їжа має бути легкозасвоювана, її кількість, за умови зниження апетиту, може бути невеликою, їжа повинна містити максимальну кіль­кість вітамінів.

•       Під час хвороби важливо дотримуватись гігієнічних правил. Оскільки з потом через шкіру з організму виводиться з організму велика кількість токсинів, то хворий повинен щодня приймати душ. У разі неможливості (висока температура, ризик переохо­лодження, маленький вік дитини) — слід робити гігієнічне вологе обтирання.

•       Необхідно позбавлятись слизу, адже він містить збудника хвороби. Тому треба допомогти дитині вчасно звільнити від нього ніс, навчити правильно чхати та кашляти (прикриваючи ніс та рот хустинкою, але у жодному разі не стримуючи чхання та кашлю).

•   Проведення лужних інгаляцій допоможе виведенню слизу, пом'якшить кашель та зменшить спазм дихальних шляхів.

• Підвищення температури тіла до 38,5 °С не потребує при­ймання жарознижувальних засобів. Саме за цієї температури в організмі виробляються антитіла проти вірусу-збудника. У разі потреби можна скористатись механічними способами зниження температури. Наприклад, зробити обтирання тіла 9-процентним розчином оцту, розведеним з водою у пропорції 1:1.

•     Пам'ятайте! Медикаментозне лікування повинен призначати тільки лікар.

•     Для повного одужання дитини необхідно дотримуватись певних термінів перебування дитини вдома. У разі ГРВІ не реко­мендується відвідування дитячого колективу раніше восьмого, а під час грипу - десятого дня від початку хвороби. А після виходу в дитячий колектив протягом першого тижня варто дотримува­тись лікувально-охоронного режиму.

 Як попередити захворювання?

Є два методи профілактики інфекцій: специфічний та неспе­цифічний. До специфічного методу профілактики належить вак­цинація, а до неспецифічного — всі способи загального зміцнен­ня імунітету.

         Специфічна профілактика ГРВІ розроблена лише для грипу. Щороку, на підставі досліджень центрів грипу всього світу, вихо­дячи з інформації про типи вірусу грипу, що, як очікується, можуть спричинити епідемію, Всесвітня організація охорони здоров'я дає рекомендації про склад протигрипозних вакцин.

         Якщо Ви бажаєте вакцинуватись проти грипу, то краще це ро­бити у жовтні-листопаді. Тоді в організму буде достатньо часу для вироблення післявакцинного імунітету.

         Якщо ж з певних підстав Ви не бажаєте або не можете зробити щеплення проти грипу, то варто використовувати неспецифічні методи зміцнення імунітету, їх слід застосовувати для того, щоб захиститися від інших вірусів, що викликають ГРВІ.

           Найкращою профілактикою ГРВІ, звісно, є загартовування. Оптимально починати загартовувати дитину весною або влітку. Але якщо Ви цього не почали ще робити, не варто впадати у від­чай. Можна почати з обтирання та обливання ніжок і долоньок. Потрібно суворо дотримуватись принципу поступовості знижен­ня температури, а після захворювання чи перерви в процедурах починати процедури з температур, вищих за ті, що були перед вимушеною перервою.

           І у жодному разі не можна кутати дитину. Адже при цьому організм припиняє адаптацію до різних температур, і дитина стає дуже вразливою.

Необхідно також пам'ятати про вітамінопрофілактику. Листопад-грудень саме той період, коли можна порекомендувати про­вести 30-денний курс прийому вітамінів.

         У період підйому захворюваності на ГРВІ варто максимально обмежити відвідування місць скупчення людей.

• Необхідно обов'язково дотримуватись гігієнічного режиму. Мити руки після перебування у транспорті, відвідання магазинів

тощо. Треба якомога частіше провітрювати приміщення, робити вологе прибирання.

• Частіше бувайте на свіжому повітрі, збільшить кількість та тривалість прогулянок.

• Навчіть дитину дихати носом. Повітря, проходячи через ніс, очищується від пилу та збудників інфекції, які потім зі слизом ви­водяться назовні.

• У разі потреби відвідання людних місць або перебування у громадському транспорті рекомендується змащувати ніс ок-соліновою маззю. Вона перешкоджатиме проникненню вірусу в організм.

•   Їжа мусить бути вітамінізованою. Слід використовувати ци­булю, часник, лимон. Рекомендуються напої з шипшини, журав­лини.

• До того ж, для профілактики можна застосовувати курси препаратів-адаптогенів. Наприклад, препарати ехінацеї (настоянка ехінацеї, «Імунал» та ін.). Добре зарекомендував себе препарат «Джерело» компанії «Екомед». Є комплексні гомеопатичні пре­парати («Афлубін», «Антигрипін»), які можуть бути використані як для лікування, так і для профілактики респіраторних вірусних захворювань. Чудово себе зарекомендували як профілактичні і лікувальні засоби гомотоксичні препарати фірми НеІІ.

         Для стимуляції факторів місцевого імунного захисту можна використовувати такі препарати-імуномодулятори.як ІК5-19, «Рибомуніл», «Бронхомунал». Але перед їх застосуванням потрібно проконсультуватись з лікарем, щоб запобігти протипоказанням. А от такі препарати, як «Ремантадін» та «Дібазол», дітям застосову­вати не слід, через високий ризик виникнення побічних явищ.

•   Можна проводити в дитячих установах та вдома сеанси ароматерапії з використанням ефірних олій евкаліпту, ялинки, сосни.

У природи немає поганої погоди. Бережіть себе і не хворійте!

Дата публікації: 09:48 07.09.2017
Завідувач

Логвіненко Ірина Іванівна

Анонс подій
15.12.2017
09:00 - Методичне об'єднання вихователів старших груп за темою: «Формування лідерських якостей у дошкільників через діалог у процесі спілкування» Методичне об'єднання вихователів старших груп за темою: «Формування лідерських якостей у дошкільників через діалог у процесі спілкування» Організатор: Вихователь-методист Мірошниченко Н.А., педагоги Час проведення:15.12.2017 09:00 Місце проведення:група №6
16:00 - Консультація для батьків «Розвиток мовлення дошкільника засобами художньої літератури» Консультація для батьків «Розвиток мовлення дошкільника засобами художньої літератури» Організатор:Вихователь Діхтієвська Т.О. Час проведення:15.12.2017 16:00 Місце проведення:Музична зала
19.12.2017
20.12.2017
13:30 - Педагогічна година при вихователеві-методистові Педагогічна година при вихователеві-методистові
1. Порівняльний аналіз рівнів сформованості компетентностей дітей в І півріччі згідно вимог Програми розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», Базового компонента дошкільної освіти.
2. Роль вихователя і музичного керівника в підготовці до музичного ранку. Затвердження сценаріїв новорічних свят.
3. Інструктаж з техніки безпеки під час проведення Новорічних свят.
4. Підсумки освітньо-правового тижня.
Організатор: Вихователь-методист Мірошниченко Н.А. Час проведення:20.12.2017 13:30 Місце проведення:Методкабінет

14:30 - Засідання Ради закладу Засідання Ради закладу
- Про виконання рішень загальних зборів колективу.
- Про організацію новорічних та різдвяних свят.
Затвердження плану новорічних заходів ДНЗ.
- Про виконання Інструкції з організації харчування дітей в дошкільному навчальному закладі.
- Про стан харчування у 2017році.
- Про охоплення дітей 5-річного віку різними формами дошкільної освіти, соціально-педагогічний патронат дітей від 3 до 6 років.
Організатор:Завідувач Логвіненко І.І., сестра медична Погуляй Л.В., педагог соціальний Левига В.Ю. Час проведення:20.12.2017 14:30 Місце проведення:Музична зала

Докладніше
Пошук